Неспод ван згадки та думки в день скорботи!..

 
     Сьогодні дуже скорботна дата в історії людства - початок Другої Світової війни на маленькій планеті ЗЕМЛЯ, яка забрала мільйони людських душ, понівечила мільйони доль, зоставила мільйони сиріт і призвела до голоду та розрухи безліч держав по всьому світу!..(((
     А у мене, несподівано, виникла думка, яка не дає мені спокою і сну декілька ночей, що я ж на цьому світі і весь мій рід в минулому, а зараз і всі мої нащадки, теж з'явилися завдяки тому, що 1-го вересня 1939-го року фашист гітлер карколомно напав на Польщу і моя люба матуся вимушена була,під вибухи бомб, разом з найкращою подругою тікати з Кракова, пішки до кордону з СРСР і нелегально його перетнути, щоб врятувати своє молоде життя!..  І тому, вже з 1939-го мала статус біженки від фашистської навали на Польщу, пройшла концтабори на заході СРСР та на півночі (за полярним колом) в шахті "Теплий ключ" і працювала на бавовні в Узбекистані!.. А коли гітлер розпочав війну з Радянським Союзом вона, раптом, отримала пропозицію стати громадянкою  Радянського Союзу з поселенням, під негласним наглядом, в Куйбишеві!.. Я, звичайно ж, радий, що моя доля подарувала мені таку добру, файну, чуйну матусю (хай земля їй буде пухом), а мамі подарувала (не зовсім поганих) двох синків!!! От тільки жаль, що та доля не змогла підшукати їй, любій, достойного, рівного їй по уму та доброті ЧОЛОВІКА... (((
     В зв'язку з цими невеселими спогадами та роздумами, я несподівано замислився (і хотів би, щоб і мій читач теж поміркував над моїми чудними, а може й ні, міркуваннями) - як дивно, чудернацько складаються долі людей, що народжуються, живуть і вмирають на нашій планеті... По-перше, ніхто не в змозі довести, як ТВОЯ доля записується в книзі доль кожній людині персонально (однакових доль не буває, хіба шо схожі)... По-друге, вчені, на самих сучасних комп'ютерах зараз вирахували і оприлюднили несподівані висновки - для того, щоб сперматозоїд зустрівся з призначеною йому яйцеклітиною, вдалою спробою буде один випадок на п'ятдесят мільйонів випадків... От такі думки розбурхав в моєму мозку спомин про трагічну дату в історії людства, отак ця дата прокотилася і по моїй долі!.. Тож закликаю всіх поміркувати над плином своєї та й своїх рідних доль та життєвих шляхів в цьому бурхливому світі!..
     А тепер помандрую та досліджу, як же стався той щасливий випадок з п'ятдесяти мільйонів випадків і я всеж-таки народився на цьому світі...   
     На той час, з Москви до Куйбишева були евакуйовані Уряд і міністерства. Для обслуги їх, потрібні були робочі руки. Так мама з новою подругою Євою стали офіціантками в їдальні, в якій харчувалося вище партійне керівництво країни. Звичайно ж, дівчата з усіх сил намагалися працювати якнайкраще. Пройшовши через концтабір, шахти, бавовну та авіаційний завод, вони нарешті відчули себе людьми. Одного разу, під час праці, вони розмовляли польською і їх підізвала жінка, яка в цей час обідала. Вона розпитала їх – звідки вони, як опинилися тут. Після обіду вона покликала їх з собою до свого кабінету, вони довго розмовляли. Виявилося, що вона – Софія Дзержинська, жінка Фелікса Дзержинського. З того часу вона завжди радо їх вітала, дарувала їм помаду, туш, усякі жіночі прикраси, а іноді щось з одягу або жіночої білизни. Життя налагоджувалося. Їм тільки по двадцять, душа мріяла про щастя, кохання.
     В вихідні ходили в кіно, на танці. На одній з святкових вечірок, мама познайомилась з приємним тридцятирічним капітаном. Він був на лікуванні після поранення та контузії в боях частин НКВД з армією УПА, в лісах на Західній Україні. І незабаром вони вирішили одружитись. Софія Дзержинська подарувала їй розкішне плаття на шлюбну церемонію. Святкували скромно, війна, не до свят. Та й чоловік отримав направлення служити в м. Уфа, де я і народився в жовтні 1944-го. Аж тут сталася біда. Коли батько дізнався, що в нього народився син, він, на радостях, забагато випив, і, в п’яному угарі вискочив на вулицю і почав стріляти з службового пістолета, поки не скінчилися усі патрони. Його забрав військовий патруль, і, через пару днів – військовий трибунал. Знизили звання і в штрафбат, а як тільки скінчилася війна, його амністували і демобілізували з армії. Тому вони терміново виїхали на Україну, на батьківщину батька, де мешкали його батьки. Мамі, з дитиною, не дозволили виїхати в Польщу. З того часу батько зламався. Став пити і при цьому втрачав контроль над своїми вчинками, тоді люто ненавидів весь світ, а особливо мене (мабуть всі невдачі в своєму житті він пов’язував з появою мене на цьому світі). Скільки раз, в дитинстві, з-за його жорстокості, я був на волосину від смерті. А мама? Скільки ж вона витримала горя та приниження? Я схиляю голову в пам'ять про жінку, яка дала мені життя і з честю прожила своє життя!
  Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ Бачити менше