Быль 21-го века

 Быль 21-го века.
2019 год. Одесская область. Город Кодыма.
В немаленьком Кодымском районе таки остались две симпатичных не глупые евреечки, непонятно, по каким причинам, не уехавшие ни в США, ни в Израиль.
Середина ноября. Кодыма. На улице -10 по Цельсию. Газа нет. В доме не теплее.
Две пожилые одинокие подружки еврейки между собой речь:
— Дрова таки давно под стрехой, а топить нечем!
 — Соня, давай зараз позвоним этим гитлерам в СБУ и скажем, шо ты таки нашла предсмертную записку Мойши, в которой муженёк пишет, шо спрятал брильянты в полене, а и чурка таки спокойно лежит в поленнице наших дров и ждёт вже горячо любимых товаришов-друзей. Жадность бандерам в пятку головная боль таки на мозг.
 —  Рая, звонить надо только на мове. У тебя лучше получится. Давай наши дрова сложим в оду кучу.
День и ночь складывали. Не замёрзли.
Утром Рая по мобильнику:
—  Це СБУ? Ви знаєте, я тут знайшла в пляшці з під шампанського Мойшіну записку. Він пише, що ще за радянської влади сховав в поліні діаманти. Мені полін вже не розрубати. Я б їх віддала до армії, щоб вони, нарешті, закінчили війну в Україні. Тоді, нам дадуть газ і в будинку знову буде тепло.
В ответ:
— Зараз будемо!
Понаехало человек 20. Как один с топорами. Дрова таки порубили сразу. Ничего не нашли.
 — Шо зі старух взяти. Нічого! У них навіть сала нема, Євреї сало ні їдять! І самогонку вони не п'ють. Пішли звідси!
Две подружки сидят в тепле за столом. Чай пьют.
-—  Ну, теперь не одну зиму в тепле жить будем!
За неделю сложили дрова, каждая под собственной стрехой под навесом.


Рецензии