Механiзми психологiчного захисту в антисемiтизмi

Коли доводиться читати публікації авторів, які належать до єврейської інтелігенції, на теми антисемітизму, складається враження, що для всіх них постійним і актуальним питанням залишається одне: "Чого вони всі від нас хочуть?" Це питання є досить відчутним навіть тоді, коли автор наводить свої міркування ба навіть деякі саморобні теорії щодо причин антисемітизму. Узагальнивши свій досвід читання подібних дописів, можу сказати, що самі євреї знають, що відповіді на це питання немає.
З іншого боку, немає жодних доказів та фактів на користь того, що люди, народи чогось певного від євреїв "хочуть". Скоріш можна сказати, що деякі люди, котрий прийнято називати антисемітськи налаштованими, не "хочуть", а просто відчувають до євреїв в тій чи іншій мірі ворожість, огиду, презирство, навіть ненависть. А з відчуттями не сперечаються, - так, принаймні, говорять досвідчені психіатри. А от звідки подібні відчуття беруться, - це дійсно варто дослідити.
 
--- ЧИМ ХАРАКТЕРНИЙ АНТИСЕМІТИЗМ
У будь-якої людини є різноманітні внутрішні інстинктивні спонукання, котрим краще волю не давати. Ці спонукання часто не відповідають суспільній моралі та статусу людини, тому, якщо вони проявляться назовні, при людях, ти і в очах людей, та й у власних очах позбудешся людської подоби. І людині доводиться приховувати їх від самої себе кудись всередину, намагаючись забути, або ж якось компенсувати. Таким чином захищаючи позитивність своєї самооцінки від замаху на неї своїх же власних потягів. Психологія описує цілу низку механізмів такого психологічного захисту.
В соціальній психології існує погляд, згідно з яким і спонукання, що не відповідають людській моралі, і різноманітні механізми захисту та компенсації, існують не лише у окремих людей, а й у цілих груп і народів.
І саме таке цікаве явище, як антисемітизм дає нагоду побачити це досить явно.
У порівнянні з антисемітизмом усі інші "анти-" належать до того типу ставлень, про які говорять: "нічого особистого", вони завжди мають якусь більш-менш зрозуміло основу, причину виникнення. Здебільшого це відчуття загрози існуванню і статусу. І навіть таке явище, як притаманна всім багаторазово пом’якшена ксенофобія, є зрозумілою нам як наслідок природного поділу роду людського на племена та мови.
А антисемітизм цікавий тим, що причини та механізм його виникнення та дії є цілком ірраціональними. Він росте звідкілясь зсередини, з рівня якогось «безпричинного існування», із якогось колективного несвідомого, а потім уже шукає – і знаходить собі обґрунтування. Тобто, він є саме «особистим», тобто присутнім народам як особистостям. І прояви його бувають не менш ірраціональними, ніж його причина: він, в найгіршому випадкові, підштовхує на знищення євреїв за будь-яку ціну, навіть ціною власного життя. Єврейське вчення оформило цю внутрішню спонуку в образі «Амалека», народа, самий сенс існування якого впродовж століть полягає в знищенні єврейського народу.
Отже, з антисемітизмом все відбувається буквально за схемою бунту внутрішніх неприпустимих спонук окремої людської особи. І так само, як ці спонукання, відчувши які, людина відчуває потребу якимось чином пояснити їх для себе й для інших, так і антисемітизм, явище колективне, зодягається в певні образи, що відповідають культурі даного народу. А далі з цими образами відбувається звичайне перетворення, - вони робляться не просто обґрунтуванням, а «причиною» специфічного відношення до євреїв. І визнати його просту і природну основу, первинну стосовно до всіх образів і обґрунтувань, жоден антисеміт ніколи не згодиться.
Проте, оскільки зсередини, просто з нутра, піднімається дещо, непідвладне людині або ж спільноті, таке, що з позитивністю обличчя народу, цивілізованістю та мораллю не надто вже й узгоджується, тому й виникають в колективному підсвідомому механізми психологічного захисту.
 
--- ПРОЕКЦІЯ
Одним з первинних та розповсюджених механізмів захисту є проекція, котра в антисемітизмі дається взнаки чи не набагато помітніше, ніж інші. Цей механізм полягає в тому, що людина «відсилає» свої неприйнятні внутрішні збудження іншому, в тому, що ми зазвичай винуватимо інших, оточення, в своїх бідах. Психологи зазначають, що проекція яскравіш за все набуває прояву у незрілих і ранимих особистостей.
Саме для нашого розгляду є цікавою так звана шкідлива проекція, яка призводить до настільки помилкової інтерпретації реальності, що у складних випадках викликають галюцинації та марення, коли взагалі втрачається здатність відрізняти фантазії від реальності.
У проекції характер звинувачень завжди відповідає рисам того, хто звинувачує. Бо ж зрозуміло, що утворити образ ворога можна тільки з самого себе, іншого психологічного матеріалу в людини немає.
Наприклад, українець традиційно ніколи не звинувачував євреїв у прагненні захопити весь світ, тому що подібні схильності відсутні в ньому самому. Українець завжди мав славу кмітливого і ощадливого господаря, тому головним звинуваченням на адресу євреїв було те, що вони «хитрі» та «жадібні». Натомість росіянин, вірний солдат «Третього Риму», заволодівшого шостою частиною землі, бачив у євреях потяг до загарбання всього світу.
Отже й зрозуміло, що «Протоколи сіонських мудреців» народилися саме в Росії. А от для американця, який як щось природне та позитивне сприймає те, що його країна розповсюдила свій культурний та фінансовий вплив на увесь світ, - євреї лихі тим, що «користуються занадто великим впливом...»
Звичні в даному народі або цивілізації культурні штапми іноді утворюють в людях внутрішнє протиріччя з потребою позитивної самооцінки. Як наслідок, такі протиріччя часто падають на євреїв за принципом проекції: це  не я такий, - це вони такі. Подібний механізм є підґрунтям сумнозвісного «кривавого наклепу», який століттями був поширеним саме в країнах, де з дитинства символічно причащалися «кров’ю».
Духовна символіка цього обряду була занадто високою і  незбагненна для простого люду, не могла увійти в свідомість, а от відчуття, що він «куштує кров», не могло не викликати внутрішнього, навіть неусвідомленого «зіткнення». Характерно, що в країнах ісламу, де відсутні подібні ритуали, традиційно не було кровавих наклепів.
Цікавою є в даному випадку роль саме культурного, тобто, здавалося б, досить зовнішнього, чинника. Колись прийнятий нормальними людьми, зовсім не канібалами і не вурдалаками, ритуал, ставши частиною самоідентифікації, з часом увійшов у колективне несвідоме й почав вимагати надалі також колективного психологічного захисту. У тому числі й проекції, - викриття іншого народу як такого, що вживає кров у їжу.
Можна тільки припустити, що такий глибокий вплив культурних чинників може бути пояснений однією з теорій З.Фрейда, за якою перші паростки самої культури та засад соціальної структури народилися від тотемізму і табуювання різних предметів і сторін життя. Початок їм було покладено колективним убивством і поїданням батька. Тобто від певного комплексу провини, що передував усьому людському. Проте, знов таки, така думка може бути лише припущенням.
 
--- ПРОЕКЦІЯ: ГРОШІ, МАЙНО, СВЯТЕ...
Антисемітизм має в своєму арсеналі ще один, більш, скажімо, «безневинний», ніж кривавий наклеп, приклад проекції колективного психологічного захисту.
Найхарактернішим зі звинувачень на адресу євреїв є те, що всі вони, всі їхні інтереси – в грошах та майні, в тому, що гроші для них – святе, бо це – «їхній бог». І розходження з реальністю тут полягає в тому, що ціль у цьому звинуваченні підміняється засобом. Гроші та майно для євреїв завжди були не більше, ніж засобом для існування.
Поняття «святе» можна визначити як щось на кшталт найвищого ступеню в ієрархії цінностей, те, за що людина не пожалкує життя, - ні свого, ні того, хто на це «святе» зазіхнеться. Усім відомо, за що євреї в історії не шкодували свого життя: за свій народ, за право належати до нього. Так от, гроші та майно ніколи не належали до списку подібних речей. А зміщення в баченні реальності у тих, хто звинувачує, викриває те в їхньому внутрішньому цілепокладанні те, що зазнало в даному випадкові проекції на євреїв.
Пояснимо. Уся історія людей та їхніх спільнот в цивілізаційному розвитку є історією загарбань, грабіжництва і зазіхання на чужу власність. Підкреслимо: не зводиться до них, але вони є необхідними властивостями цього розвитку. Чужа власність завжди була тим, заради чого представники багатьох народів у світі не шкодували чужих життів та й своїм ризикували. Для того, аби обмежити природні схильності людей до привласнення чужого майна шляхом обману, грабунку і вбивства, людські спільноти, держави мусили вводити суворі закони і вдаватися до заходів, які робили реалізацію цих внутрішніх спонукань «дорогим задоволенням», освячувати заборони якимось небесним авторитетом тощо. Внаслідок цього люди почали делегувати свої побудження до захоплення чужого майна до колективного несвідомого. Що, з одного боку, робило легитимними будь-які дії своєї держави стосовно інших, чим полегшувало роботу влади в сфері управління людьми. А з іншого боку, вилилося в проекцію своїх, тепер уже колективних, несумісних з мораллю та законами, побуджень, на євреїв.
Окрім проекції існують ще кілька механізмів психологічного захисту, які антисемітизм дає можливість прослідкувати в їхній колективній формі.
 
--- РЕГРЕСІЯ
Один з них – регресія. Так зветься неусвідомлене зниження з рівня поведінки, який є прийнятним нині, на більш ранній рівень пристосування, який дозволяє задовольнити бажання. Так, наприклад, регресія проявляється часто в емоційній нестабільності, спалахах емоцій та інших, на зовнішній погляд, дивних, проявах. Подібні спалахи і падіння з прийнятного для суспільства рівня поведінки є дуже характерними для, здавалося б, статечних і зовнішньо культурних громадян, котрі починають раптом відчувати внутрішній тиск юдофобії. Впродовж історії частенько траплялося, що юрма подібних, учора ще законопослушних громадян, даючи волю вибухам емоцій, перетворювалася на некеровану зграю диких звірів.
Не варто розглядати твердження про колективний характер подібних спалахів як натяжку, штучну паралель з захисним механізмом окремішної особи. У такі моменті у групи людей вищі, колись набуті шари колективної особистості і культурні патерни немовби відключаються, припиняють діяти так само, як це відбувається і в окремої людини. А в людини тиск її внутрішніх побуджень так само «переконує» всі її здобути культурні навички в легітимності проявів більш низького, емоційного рівня, як це робить з громадянами ефект натовпу в моменти, коли спалах юдофобії дає легітимацію вбивствам, знущанням та іншим проявам нецивілізованої поведінки.
Характерно, що в психології особистості регресія в її паталогічній формі набуває прояву при психічних захворюваннях, особливо при шизофренії.
 
--- РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ
Услід за регресією цікаво згадати такий, найбільш розповсюджений механізм внутрішнього самозахисту, як раціоналізація. Цей захисний механізм, котрий виправдовує думки, відчуття, поведінку, які в є неприйнятними для суспільства. Людині взагалі притаманно пояснювати власну поведінку, таким чином раціоналізуючи її. І не варто плутати раціоналізацію з навмисною брехнею та облудою.
Раціоналізація допомагає зберегти самоповагу, уникнути відчуттів відповідальності на провини. Тому прояв цього захисного механізму не має сенсу шукати у людей, які не обтяжені моралью та суспільними умовностями.
І зрозуміло, що цей механізм внутрішнього захисту користується тим більшим попитом, чим вище інтелектуальний та культурний розвиток особистості та соціуму. Соціальні групи та спільноти, в яких знущання над людьми та вбивство було нормою, не залишили за собою ніяких ознак раціоналізації юдофобських настроїв, які в них панували. У мірі розвитку суспільства культурні артефакти, які підтверджують подібні настрої, з’являються все частіше: прислів’я та приказки, народні картинки та усні оповідання, забобони щодо євреїв тощо.
Уся маса такого та подібного культурного потенціалу впливала на легітимізацію особливого зневажливого ставлення до євреїв і була виразом потреби в раціоналізації внутрішнього тиску юдофобських потягів. Те, що величезна кількість подібних артефактів утворювали образ єврея в гумористичному або сатиричному ключі, «полегшувало», знижувало образ єврея, чим робило прийнятною думку про завдавання йому шкоди. Не говорячи вже про те, що в багатьох з них відбивався захисний механізм проекції власної агресивності, що утворював для споживача цієї продукції образ єврея як ворога, - чи його особисто, чи то його народу, або ж усього роду людського.
Цікавим є те, що раціоналізація в даному випадкові діяла на виправдання саме думок та відчуттів, як чинник, що передував наступним можливим діям, заздалегідь їх раціоналізуючи. Це дуже характерно для механізму юдофобії, коли розвиток антисемітських настроїв рано чи пізно приводить до серії поодиноких або ж до колективних дій, - приниженню, грабунку чи вбивству євреїв: раціоналізації ненависті люди потребують саме на першій стадії. І механізм її працює настільки успішно, що потім самі дії: погроми, грабунки та вбивства, не потребують, як це не дивно, подальшої раціоналізації, тим більше для тих, метою яких був простий грабунок. Навпаки, - люди прагнуть потім цих дій як певного катарсису, як необхідного розв’язання внутрішнього протиріччя між людською гідністю та дикими імпульсивними бажаннями.
--- ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ
Тісно зв’язаний з раціоналізацією інший механізм психологічного захисту, інтелектуалізація. Вона передбачає перебільшене використання інтелектуальних ресурсів для усунення емоціональних переживань та почуттів. Не має сенсу перелічувати тут усю масу філософських, літературних, дослідницьких, - як професійних так і дилетантських, - творів про ту негативну роль, яку, на думку авторів, грали євреї в історії країн, народів та цілого людства, і про легітимність ненависті на зневаги до них інших  народів. Кількість цих писань годі й намагатися уявити.
Варто звернути увагу на два інших цікавих моменти. Особливість інтелектуалізації як механізму психологічного захисту позитивного образу суспільства від зіврячих позивів юдофобії, що вирують в нутрі суспільної свідомості в тому, що вона є, може, єдиною з психологічних механізмів, який здатен представити особливе ставлення до євреїв як «нічого особистого». Уся решта механізмів, захищаючи придбані в процесі розвитку цивілізаційні навички та уявлення від внутрішнього тиску юдофобії, який явно протирічить цивілізованості, все ж не заперечують особливого її характеру, який походить звідкілясь зсередини. Інтелектуалізація, яка відзначається тим, що підмінює переживання почуттів розмовами про них, багатослівно обґрунтовуючи презирство та ненависть, які «накликали» на себе євреї, виносить корінь проблеми назовні, заперечуючи, таким чином, її внутрішню природу.
Ще одна особливість інтелектуалізації в тому, що вона, подібно до сільської знахарки, «зашіптує рану», і протиріччя між достойним образом соціуму та дикістю юдофобії, що давить зсредини, вже не так надокучає.
 
--- КОМПЕНСАЦІЯ
Варто коротенько розглянути також такий, часто згадуваний в побуті та культурі, вид психологічного захисту, як компенсація. Так зветься неусвідомлена спроба подолання реальних та уявних недоліків. І найбільш помітним є соціально неприйнятний її вид, коли недоліки ці компенсуються грубістю та агресивністю.
Суспільства та народи, чиї основи цивілізованості та суспільної моралі базуються на авраамічних релігіях, компенсують антисемітськими настроями, постановами та діями неминуче відчуття другорядності, дочірнього характеру свого «союзу з Богом» відносно до того, якого, згідно з біблейською оповіддю, удостоїлися євреї.
У той же час навряд чи можна вважати правильними уявлення, розповсюджені серед світських та асимільованих євреїв новітнього часу, а також людей, які співчувають їм, про те, що прояви антисемітизму є компенсацією заздрості до так званого «єврейського розуму», талановитості та здатності досягнення цілей. Корні антисемітизму є настільки природними та глибокими, що навіть усі цивілізаційні зміни останніх двох століть нічого нового до його внутрішніх причин додати не змогли.
Якщо говорити коротко, то антисемітизм коріниться в глибокому шарі колективного несвідомого, де лиш тільки зріють перші побудження до самопізнання та пізнання істини, зерна потреби в них, і полягає в недосяжному для розуміння підсвідомому почутті, що істина – у євреїв, і без них її не досягнути. Але компенсується це почуття у проявах, здавалося б, зовнішніх, які протирічать йому. Точно так само, як і в особистісному розвитку, дитина, якій її природний пієтет до батька дає деяке внутрішнє знання, що той має рацію, все ж робить все всупереч йому, заперечуючи батьків досвід і часто сердячись на нього. Робить все самостійно і по-своєму, хай і неправильно, тому що без цієї «неправильної» самостійності дитина не зможе потім по-справжньому відкрити істину, яка вже існує.
У цьому плані антисемітизм взагалі можна охарактеризувати як соціально неприпустимий вид колективної компенсації внутрішнього відчуття приоритету євреїв у «копірайті на істину».
 
--- ЗАПЕРЕЧЕННЯ
Цей захисний механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб або ж реальності, які є неприйнятними на свідомому рівні. Поведінка при цьому така, наче проблеми не існує.
Це явище спостерігалося в тих спільнотах, ідеологія котрих включала в себе різноманітні форми інтернаціоналізму або ж мультикультуралізму. Тобто початок йому давався ззовні, офіційною ідеологією, але потім, за певний час, досягався ефект заперечення як захисного механізму в самій суспільній свідомості. Для запуску в дію механізму заперечення внутрішнього характері юдофобських побуджень офіційні ідеології застосовували підробки та фальсифікації. Так, радянська ідеологія взагалі відмовляла в існуванні в сучасному світі феномену буття єврейського народу. Широко відомим є визначення «євреї» з Великої радянської енциклопедії: «Загальна етнічна назва народностей, що історично сходять до древніх євреїв».
 
--- ЗМІЩЕННЯ
Цей механізм перенаправлення емоції з одного об’єкта на більш прийнятну його заміну. Наприклад, характерне для людини, яка зазнає жорстокої експлуатації, зміщення агресивних почуттів з роботодавця на членів своєї сім’ї або на інші об’єкти. Так, євреї в історії завжди були традиційною жертвою подібного зміщення, на яку переноситься будь-яке, ба щонайменше, незадоволення життям та його тяготами.
І хай єврейський гумор з притаманним йому пом’якшенням парадоксів, реагував на це увійшовшими в приказку: «якщо в крані нєт води...» і «слоника замордували», але він не виявляв при цьому внутрішніх причин зміщення агресії саме на євреїв. Справа не в тому, що євреї завжди були «під рукою», - під рукою завжди було те, що підігрівалося на повільному вогні всередині колективної підсвідомості сприйняття євреїв як чужого елемента в світі звичайних побуджень: збагнути, пізнати тощо. Як чужим та ворожим буває той, хто вже володіє чимось, заради чого ти важко працюєш та страждаєш.
Характерно, що зміщення часто з’являється при фобічних реакціях, коли тривожність від прихованого у несвідомому конфлікті переноситься на зовнішній об’єкт. Це дуже точно передає причину того, що антисемітизм набуває іноді цілком дикої форми: на євреїв, зовнішній об’єкт, спрямовується все напруження внутрішнього конфлікту між колективною потребою в достойному образі суспільства, і нутряною, що вже абсолютно не вкладається в цей образ, потребою, щоби цієї частини населення або й людства взагалі, не існувало.
 
--- СИСТЕМОУТВОЮЮЧИЙ ФАКТОР
І все ж таки, одне з головних «єврейських» питань при цьому залишається невирішеним. Воно згадуєься на початку статті і сформульовано так: чого вони всі від нас хочуть? Варто при цьому дати примітку, чому слово «єврейських» взято в лапки. Справа в тому, що це питання, - чого люди інших народів хочуть від євреїв, - зовсім не «єврейське», а є одним з насправді важливих питань в житті людства.
Пояснимо. Розглядаючи людство як систему, ми зобов’язані виявити в ній так званий «системоутворюючий фактор». Тобто чинник, який сприяє тому, що маса окремих елементів формується в систему.
Наведемо тут визначення П.К.Анохіна, яке уявляється найбільш перспективним для нашого розгляду. Він пише так: «...таким вирішальним і єдиним чинником є результат, котрий, якщо є недостатнім, активно впливає на відбір саме тих ступенів вільності у компонентів системи, які, коли інтегруються, визначають в подальшому отримання повноцінного результату». І якщо розглядати людство не просто як сукупність людей, народів та держав, а як систему тенденцій та феноменів розвитку, ми дійдемо висновку, що основну, системоутворюючу, таку, що вказує прямо на результат, тенденцію, встановили саме євреї.
Аби зрозуміти це, потрібно, природно, визначити, яким дійсно має бути результат розвитку системи, що складається з людей, кожен з яких є істотою, що відчуває страждання та насолоду, пов’язані з задоволенням чи не-задоволенням його потреб. Таким результатом, зрозуміло, може бути лише такий стан системи, що забезпечує кожному з людей життя з найвищим розвитком свідомості, яке позбавлено страждань і задовольняє всі потреби людини. І саме євреї сформулювали в свій час умову та форму взаємодії елементів у системі «людство», які, єдині, можуть забезпечити досягнення такого результату.
 
--- МАКСИМА
Ця вимога до компонентів системи звучить так: «Полюби ближнього свого як самого себе». Остаточність цієї умови підтвердив, уже в другому столітті нашої ери рабі Аківа, який назвав її квінтесенцією Тори, тобто всього єврейського вчення. Немає сумніву, що саме ця максима визначила формування людської цивілізації. Мається на увазі, звісно, та частина населення планети, в якій знайшли свій прояв тенденції до найскорішого усталення у вигляді системи, з подальшим включенням в себе всього населення землі. Це, у першу чергу, так звана «західна цивілізація», але не тільки.
Про цінність чинника, подарованого євреями, для досягнення результату, можна судити по тому, що навіть вклад античних Греції та Риму, - демократія, державність, поняття про цінність людини, - не може називатися феноменами, що ведуть до зазначеного результату.
На певному етапі розвитку, в умовах кризи античного світу, єврейська максима, як умова досягнення результату розвитку, стала входити в свідомість та життя, спочатку в вигляді релігій. Поняття про любов як основу життя і світу взагалі, - «Бог є любов», - неможливо було уявити собі на попередніх етапах розвитку системи. У той же час, у різноманітних формах, в соціальну свідомість проникала уява про щасливе суспільство, - чи то у вигляді загробного світу, чи то на землі, - як соціального утворення, де люди живуть у любові один до одного, що позбавляє страждань і забезпечує всі потреби.
Але при цьому євреї, бувши розсіяні по багатьох країнах, втратили можливість жити як одна нація, реалізуючи в практичному житті цей принцип, а з часом він став для них, на жаль, всього лиш однією з вимог релігії. У той же час енергія їхня, як природного системоутворюючого фактора і збереження зв’язків між собою, привели до того, що і їхній вклад став багато в чому «ноу-хау», що сприяв поступу чисто матеріальної сторони розвитку: науки, фінанси, ученість, торгівля.
 
--- НЕОБХІДНІСТЬ
Людська цивілізація взагалі, в своєму матеріальному розвитку, також не користувалася «формулою перетворення». Та й сама максима ця була спотворена у безлічі її тлумачень і використовувалася чисто егоїстично. І коли цивілізація почала все частіше входити в кризи, це стало причиною все більшого посилення необхідності у правильності шляху до бажаного результату. До якого люди прагнуть чисто інтуїтивно.
Елементи та частини системи, розрізнені, зв’язки між якими утворювалися зовсім не за тим принципом, який диктує бажаний результат, терплять страждання. І відчувають потребу в системоутворюючому факторі, який є втіленням результату, згідно з тезисом П.К.Анохіна і втіленням дії єдино можливого принципу, за яким утворюються зв’язки між елементами і частинами ідеальної системи. У нашому випадку, - за принципом «полюби ближнього».
Зрозуміло, що внутрішні пошуки людей, груп, як елементів системи, так чи інакше вказують на євреїв, як на такий фактор. Відбувається це набагато нижче рівня свідомості та свідомих пошуків, але безпомилково. Точнісінько так само, як підсвідомо, але безпомилково люди тягнуться одне до одного в часи біди, або для самореалізації, або для поліпшення стану громади, суспільства. А от на рівні свідомості, не розуміючи справжніх причин своїх страждань, і народи світу, і євреї, які забули про важливість основоположного принципу розвитку, пояснюють ненависть до євреїв безліччю причин, зовсім сторонніх по відношенню до істинної моделі розвитку системи.
 
--- УСВІДОМЛЕННЯ
Зрозуміло, що взяти на себе роль системоутворюючого фактора не може ні довільно, ні внаслідок власного ба навіть загального рішення, жоден інший з елементів, що входять в систему. Стверджувати зворотне можна лише припустившись помилки, що завдає людству що далі то більше страждань, а саме – бачачи себе як щось, окреме від загальної природи, «системи систем». Природи, яка своїх принципів не міняє.
Тобто як воно не сумно, але ж ні люди народів світу, ні самі євреї, не в змозі зрозуміти внутрішні причини антисемітизму, неприязні, ненависті, огиди та презирства, які всі відчувають до євреїв. І лише усвідомлення євреями своєї ролі як системоутворюючого фактора в людстві, тобто необхідність стати втіленим результатом, і їхні зусилля в утворенні в своєму середовищі взаємовідносин на основі «єврейської максими», здатні не тільки визволити їх від антисемітизму, а і все людство привести до стану справжньої, здорової системи, в якому її складові позбавлені страждань і забезпечені сталими зв’язками і всім необхідним для життя.