Ця картина як сон

Ця картина як сон, як скромна мрія, в якій пощастилося пожити 13 років . 12 - сповна достатньо віку, щоби дозріти до стійкості належному усьому сприйнятті.

Як Я сам собі й задавав: це була хата-мазанка, звичайна напівземлянка, слобідка. Але така світла, така охайна, надто скромна, до пустоти - без претензій: лава, табурет, маститий дощатий пол, електрощиток, класичний , з часів 50их, перемикач світла, сучасний мереживний фільтр-переноска на 5 розеток, розширеному широкою дошкою столику - електропраска і якась домашня але урочиста жіноча сорочка, також на білій крейдяній, ідеально виштукатуреній стіні - дуже скромна невеличка, але така образна ікона з класикою Оранти, скромне єдине віконце обрамлює парад двох біло-льяних занавісок, які тримаються на капроновій-проволоці, обережно прищемлені цвяхами по бокам, а над віконцем - чудернацько завита, скромна, але така самодостатня новорічна гірлянда - це наша ялинка, наші свята і наші прикраси; спиною до хати, лицем до шибок, в вікно дивиться молода з виду, домашньо-причепурена жінка, замріявшися в погляді, при цьому поставивши пальці на дошку, мимохіть, між праскою та сорочкою - наче там клавіші піаніно; а там, за вікном зима: жінка в теплих чунях-сапожках, на голу ногу, але зима - це не вердикт запалу; здається, що від її погляду в глиб зими - зиму калатає і відлижить, насправді - там було, наставше її, все: і види і настрої, і Рідні...