Сонет 153. Шекспiр

Бог Купідон куняв в тиші лісовій,
А німфа юна у Купідона
Взяла  палаючий цей факел смоляний
Й опустила у струмок студений.

Вогонь там згаснув, а в струмку вода
Нагрілась, булькнула, й закипіла.
Зараз хворі сходяться, як та орда,
В купелі лікувати неміч тіла.

А поміж тим  любові хитрий бог
Добув вогонь з очей моєї други
І серце моє з досвідом спалив.
Тепер мене втомили всі недуги!

Зцілити може, о, не струмочок цей,
А знов ця трута – її вогонь очей!


Sonnet 153

BY WILLIAM SHAKESPEARE

Cupid laid by his brand and fell asleep,
A maid of Dian’s this advantage found,
And his love-kindling fire did quickly steep
In a cold valley-fountain of that ground:
Which borrowed from this holy fire of Love,
A dateless lively heat still to endure,
And grew a seeting bath which yet men prove,
Against strange maladies a sovereign cure:
But at my mistress’ eye Love’s brand new-fired,
The boy for trial needs would touch my breast,
I sick withal the help of bath desired,
And thither hied a sad distempered guest.
    But found no cure, the bath for my help lies,
    Where Cupid got new fire; my mistress’ eyes.