История Украйини в свете современных теорий...

рассказки политического "Я"


ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
У СВІТЛІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ РОЗБОРОК

Драстуйте, любі діточки та дорослі. Розвішуйте по обох боках голів свої вуш-ка, та слухайте уважно мою промову. Я прохвесор Омелян Ахрєнєнский, і, як ви вже здогадалися з мого прізвища, рід свій веду від славетного українського козацтва… Яких я наук прохфесор?.. А, яких ще там наук, прохфесор, та й годі. Чи вам цього замало?
Не знаю, чи цікаво вам буде мене слухати, чи ні – то вже ваша справа. Мені сказали – розповіси оцим олухам,.. ой, тю, злетіло з язика,.. розповіси оцьому нашому народові про щось таке новомодне. Так от я думав-гадав, що воно таке може бути?.. Про духовність чи бездуховність розповісти? А хто знає, що то за слова такі непойнятні? Мабуть, неруські якісь. Може, про менталітет розказати? Це вже ближче, бо навіть і слово чисто українське. Та ні, думаю, ще міліція образиться… Довгенько таки мудрував, та врешті-решт допетрав! Погомонів перед цим із знаючими людями, вони й підказали.
Ми ж, виявляється, нову-пренову державу розбудовуємо, он як. Так от про її героїчне минуле й буде розмова. Чому вона нова-пренова, спитаєте ви?.. Ні, не «хренова», то вам почулося. А я ось і відповім. Тому що хоч і будують її старі, але  для нових – хохлов, москалів, та інших руських вельмишановних автентичних національностей. А який же ж  новий не хоче знати своєї старовини, як говорив класик. Так от,.. що ви мене безперервно дурними запитаннями відволікаєте! Досить, слухайте сюди!.. Ну що з того, що ви не «нові руськи», думаєте, я новий?! Але ж от стою тут і патякаю вам  „преданья старини глубокой”, а будуть мені за це платити, чи ні – невідомо. Бо героїчне минуле до нашої з вами зарплатні ніякого відношення не має. Ці речі настількі різні, наскількі однакові. От і все, скінчимо полеміку, та перейдемо  до того, для чого ми тут зібралися.
Так от, історія наша з давніх давен починається. До речі, це якість будь-якої історіі будь-якого народу, а нашого – особливо. Значить, давно це було. Не існувало на світі ще ні Древнього Єгіпту, ні Вавілону, навіть ні одного древнього грека ще не народилося. Та й звідкіля б узялися всі народи, якщо б не українці! Так, у той час нікого ще не було, а українці вже існували! Ну звичайно, вони ще не знали, що вони українці. Та це зовсім не заважало їм бути патріотами рідного краю. А їхнім рідним краєм була славнозвісна Атлантида. Так-так, саме вона! І нічому тут дивуватися, бо мої останні наукові дослідження безумовно свідчать про це. А ви не здогадуєтеся, чому Атлантида пішла під воду?..  А-а, отож бо!.. Але насправді все було не так, як ви уявляєте.
Атлантидська цивілізація зробила шалений стрибок на шляху прогресу -– видобула вогонь! Одразу ж усі радіостанції світу розтеревеніли про цю подію, і до Атлантиди почали з’їжджатися люди звідусіль, щоб подивитися на цю чудасію.
Добиралися хто чим. Американці, ті «Боїнгами» поприлітали, китайці – велосипедами поприскакували, чукчі – ті за москальські всюдихіди позачіплялися і теж приїхали.
Зібралися усі, а українці вже Інститут Вогню заснували, а рядом музей відк-рили. Трьохметрову хвігуру першовідкривача на прізвище Прометеєнко поста-вили, та два  кремені під скляний ковпак поклали. Хай люди дивуються, мовляв, нам з того відкриття що за користь? Навіщо нам вогонь, коли в нас запальнички є?
Так що ви думаєте!? Ці кляті москалі, ну не наші, автентичні, а ті шо  росиянцямі звуться та у  Московії живуть, так от,  підпоїли вони уночі сторожа якоюсь гидотою, що по їхньому «водкою» зветься, та сперли реліквію! А їхати ж було темно, от вони й вирішили вогня запалити. Зупинили свої погані всюдихіди біля якогось колодязя, почали кременями чвіркати. Чвіркали, чвіркали, запалили-таки! Що саме запалили, я вже й не пам’ятаю, бо дуже давно це було, та й не в тім річ. Головне те, що зраділи вони, багаття розклали, водки своєї випили, смолоскипа запалили і далі у свою Московію поїхали… Ага, а щоб сліди замести, покидали недогарки у той колодязь. Ну, від’їхали вони метри  зо два, а воно як рвоне! Колодязь той ракетним виявився. Та запізно вже було. Гахнула ця ракета з ядерною боєголовкою так, що луснула «колиска українців» навпіл і затонула! От до чого прокляті ці прокляті росіянські москалі! Це ж, бачте, через них світ Атлантиди лишився!
Та звичайно ж, ми нарід живучий. От ті, хто після цієї катаклізми в живих зосталися, порозліталися по всьому світові. Семена Рамзесенко з командою ударною хвилею до майбутнього Єгипту відкинуло, Хому Хаммурапєнко – до Вавілону, Шурка Макєдонченка – до Греції, Юрка Цезарюка – до Риму. Та самі невгамовні дісталися до Індії, Китаю, Японії. Деяки, найневгамовніші, впали десь у Індійському океані та допливли до Австралії та Нової Зеландії. Кость Монтесумєнко та Іван Вінітук-Змієвіч до обох Америк дісталися. Ото тільки до Антарктиди не дійшли, бо там першими за нас вже москалі побували, й самі бачите, що вони з цього колись квітучого континенту зробили! Це ж, мабуть, якесь опудало не вимкнуло холодильника, й диви-но, як понамерзало. Ну а холодильника, звісно ж, в Україні робили, бо й досі працює.
Ну от на цьому я свою лекцію завершую, бо часу в мене вже обмаль, а треба ще в одне місце їхати, ще одну лекцію читати, єтім,.. як його, неавтентичним москалям! Про їх походження від «росіянців». Чи навпаки?.. Хоча, це не суттєво.
А що, я такий, куди пошлють – там і буду національну свідомість піднімати. В мене ще багацько теорій є!

Лютий 1997
--------------------------------------------------------------
  Прочтите этот сложный для русского читателя текст в переводе. В дальнейшем же повествовании, там, где будут встречаться украинские слова и речевые обороты, я буду исходить из того, что понять українську мову несложно. Тем более, в интернете можно воспользоваться онлайн переводчиком. Что касается произношения: звонкие согласные в конце слога не оглушаются, безударное «о» не переходит в «а». Украинская буква «е» произносится как русская «э», «є» как «е», «i» как «и», «и» как «ы», «ї» как «йи», «г», произносится, в основном мягко как звук «гх». Новые «старые» «западенско-диаспорные» нюансы «правописа», вроде твёрдой буквы «ґ» не учтены, так как не имеют никакого смысла и служат исключительно профанированию и архаизации мовы. 
------------------------------------------

ИСТОРИЯ УКРАИНЫ
В СВЕТЕ СОВРЕМЕННЫХ НАУЧНЫХ РАЗБОРОК

Сдрасти, дорогие детишки и взрослые. Развешивайте по обеим сторонам голов свои ушки, и слушайте внимательно мою речь. Я прохвесор Емельян Брехуненко, и, как вы уже догадались из моей фамилии, род свой веду от знаменитого украинского казачества... Шо, каких я наук прохфесор?.. А, каких ищо там наук, прохфесор, и только. Или вам этого мало?
Не знаю, интересно ли вам будет меня слушать, или нет – то уже ваше дело. Мне предложили – расскажешь этим олухам,.. ой, тю, слетело с языка,.. расскажешь этому нашему народу о чём-то таком новомодном. Так вот я думал-думал, шо оно такое может быть?.. О духовности или бездуховности рассказать? А кто знает, что это за слова такие непонятные? Видимо, неруськие какие-то. Может, о менталитете рассказать? Это уже ближе, потому что даже и слово чисто украинское. Да нет, думаю, еще милиция обидится... Долгенько всё-таки мудрил, да в конце концов допетрал! Погомонил перед этим со знающими людями, они и подсказали.
Мы же, оказывается, новое-переновое государство строим-перестраиваем, эвона как. Так вот, об евонном героическом прошлом и будет разговор. Почему оно новое-переновое, спросите вы?.. Нет, не хреновое, то вам послышалось. А я вот и отвечу. Потому шо хоть и строят её старые, но для новых – хохлов, москалей, и других русских многоуважаемых аутентичных национальностей. А какой же ж новый не хочет знать своей старины, как говорил классик. Так вот,.. что вы меня беспрерывно глупыми вопросами отвлекаете! Хватит, слушайте сюда!.. Ну что из того, что вы не «новые русские», думаете, я новый?! А ведь вот стою тут и патякаю вам „преданья старины глубокой”, а будут мне за это платить, или нет – неизвестно. Ибо героическое прошлое к нашей с вами зарплате никакого отношения не имеет. Эти вещи настолько разные, насколько одинаковые. Вот и всё, кончим полемику, да перейдём к тому, для чего мы здесь собрались.
Так вот, история наша с давних времён начинается. Кстати, это качество любой истории любого народа, а нашего – особенно. Значит, давно это было. Не существовало на свете ещё ни Древнего Египта, ни Вавилона, даже ни одного древнего грека ещё не родилось. Да и откуда бы взялись все народы, если б не украинцы! Да, в то время никого ещё не было, а украинцы уже существовали! Ну конечно, они тогда не знали, что они украинцы. Но это совсем не мешало им быть патриотами родного края. А их родным краем была знаменитая Атлантида. Да-да, именно она! И нечему здесь удивляться, потому что мои последние научные исследования определённо свидетельствуют об этом. А вы не догадываетесь, почему Атлантида ушла под воду?..  А-а, то-то и оно!.. Но на самом деле всё было не так, как вы себе напредставляли.
Атлантидская цивилизация совершила безумный скачок на пути прогресса – добыла огонь! Сразу же все радиостанции мира растрезвонили об этом событии, и в Атлантиду начали съезжаться люди отовсюду, чтобы посмотреть на эту чудесатину.
Добирались кто чем. Американцы, те "Боингами" поприлетали, китайцы – велосипедами поприскакивали, чукчи – те за москальские вездеходы поцеплялись и тоже притарахтели.
Собрались все, а украинцы уже Институт огня основали, а рядом музей открыли. Трёхметровую хвигуру первооткрывателя по фамилии Прометеенко поставили, и два кремня под стеклянный колпак положили. Пусть приезжие люди удивляются, а, мол, нам с того открытия что за польза? Зачем нам огонь, когда у нас зажигалки есть?
Так что вы думаете!? Эти проклятые москали, ну не наши, аутентичные, а те шо росиянцами зовутся да в Московии живут, так вот, подпоили они ночью сторожа какой-то гадостью, что на их мове «водкой» зовётся, да спёрли реликвию! А ехать же было темно, вот они и решили огонь зажечь. Остановили свои поганые вездеходы у какого-то колодца, принялись кремнями чвиркать. Чвиркали, чвиркали, зажгли-таки! Что именно зажгли, я уже и не помню, потому что очень давно это было, да и не в том дело. Главное шо обрадовались они, костер разложили, водки своей выпили, Факела зажгли и дальше в свою Московию поехали... Ага, а чтобы следы замести, побросали огарки в тот колодец. Ну, отъехали они метра два, а оно как рванет! Колодец тот ракетным оказался. Но поздно уже было. Гахнула эта ракета с ядерной боеголовкой так, что лопнула «колыбель украинцев» пополам и затонула! Вот до чего пр;клятые эти проклятые русские москали! Это ж, видите ли, из-за них мир Атлантиды лишился!
Да конечно же, мы народ живучий. Вот те, кто после этой катаклизмы в живых остались, поразлетались по всему миру. Сэмэна Рамзесенко с командой ударной волной в будущий Египет отбросило, Хому Хаммурапенко – в Вавилон, Шурк; Македонченко – в Грецию, Юрка Цезарюка – в Рим. Но самые неугомонные добрались до Индии, Китая, Японии. Некоторые, найнеугомоннейшие, упали где-то в Индийском океане и доплыли до Австралии и Новой Зеландии. Кость Монтесуменко и Иван Винитук-Змиевич до обеих Америк добрались. Вот только до Антарктиды не дошли, потому что там первыми за нас уже москали побывали, и сами видите, что они с этого некогда цветущего континента сделали! Это же, видимо, какое-то чучело не выключило холодильник, и эвона как понамёрзло. Ну а холодильник, конечно же, в Украине делали, потому что до сих пор работает.
Ну вот на этом я свою лекцию завершаю, потому что времени у меня уже мало, а надо ещё в одно место ехать, ещё одну лекцию читать, этим,.. как его, неаутентичным москалям! Об их происхождении от россиянцев. Или наоборот?.. Хотя, это не существенно.
А что, я такой, куда пошлют – там и буду национальное сознание поднимать. У меня ещё много теорий есть!

                Февраль 1997