Марк з де Сад та його книжки

Маркіз де Сад відомий своїми радикальними та скандальними творами, де детально описуються найрізноманітніші форми сексуальних девіацій, насильства та анального сексу (содомії), який був однією з його центральних тем.
Ось основні романи маркіза де Сада, де ці мотиви є провідними:
  «120 днів Содому» (Les 120 journ;es de Sodome) — найвідоміший і найрадикальніший твір автора, присвячений усім можливим сексуальним перверсіям, де анальний секс є базовим елементом практично кожного сюжетного акту.
«Філософія в будуарі» (La Philosophie dans le boudoir) — діалогічний роман, де молоду дівчину навчають розпусті; значна частина практичних «уроків» та філософських обґрунтувань присвячена саме содомії.
 «Жюстіна, або Нещастя доброчесності» (Justine ou les Malheurs de la vertu) — історія про страждання цнотливої дівчини, яка постійно стає жертвою лібертинів, що піддають її різним формам сексуального насильства, зокрема й анального.
 «Жульєтта» (Juliette) — продовження історії «Жюстіни», але про її успішну сестру-нігілістку, яка сама стає жорстокою лібертинкою та активно практикує всі види розпусти.
P.S.вірш про ...

 Ніч розгортає свій шовковий стяг,
Де розум никне, де змовкає страх.
Там, де закон — це спалах диких сил,
І плоть палає посеред могил.

Її біль і крик — найвище з усіх благань,
Вівтар для чистих, неосяжних прагнень.
Я скину маски, спалю табу,
У задоволенні пізнаємо рабу.

Немає нічого, є лиш влада Тіла,
Яке у муках пристрасті згоріло.
Батоги, шовк, і погляд крижаний —
Цей гріх солодкий, чистий і святий.

Хай ллється кров, хай рветься плоть жива,
У цьому хаосі народяться дива.
Ми — володарі темряви й ночей,
В огні запеклих, пристрасних очей.

Темрява дихає крізь чорний шовк,
Там, де людський закон навіки змовк.
На вівтарі, де згасло світло дня,
Повстала горда, демонічна влада.

Ми палимо ікони і хрести,
Щоб у вогні свободу віднайти.
Владико пекла, прийми цю плоть і кров,
Тут править хіть, а не свята любов.
Блищить залізо, плаче слабкість німа,
Там, де панує хаос і пітьма.

Вони— діти ночі, горді лібертини,
Що топчуть прах святої багрянини.
Нехай Люцифер свій тризуб здійме,
І гріх солодкий душі забере.

В екстазі мук, під чорним оксамитом,
Ми творим культ, вогнем і кров'ю вмитий.

Владика ночі підіймає стяг,
Де гасне небо і вмирає страх.
Він — перший ангел, що пізнав відчай,
І проміняв на волю світлий рай.

Його корона — з попелу і зір,
В його очах палав холодний вір.
Він не раб сили, не слуга святинь,
Він — володар безмежних глибочінь.

Священний бунт, що пломінням горить,
Він вчить людину прагнути і жить.
Не на колінах у чужих благаннях,
А у вогні, у гордості й терзаннях.

Він — Люцифер, світання темний дух,
Що розриває віковічний круг.
І крізь пітьму, де світло сліпо спить,
Його вогонь свободою зорить.