Дорога до волi. Глава 7. Взяття Черкас

Козаки підійшли до Черкас на початку липня. Табір облаштували над берегом Дніпра. Підготовка до штурму тривала кілька днів: запорожці почали майструвати тури – дерев’яні пересувні башти, які мали підвести під стіни фортеці.
Разом з цим повстанці почали засипати рови навколо фортеці. Гарнізон міста Черкаси намагався завадити цьому, здійснюючи вилазки. Під час однієї з них поляки потрапили у козацьку засідку і зазнали великих втрат. Після цього вони припинили свої вилазки.
Напередодні штурму Полоус зібрав на раду всіх козацьких ватажків. Він пустив по колу так звану кругову чарку з горілкою, насправді великий келих, з якого отамани, як прийнято, зробили по ковтку оковитої.
– Черкаси знаходяться на березі Дніпра, тому ми нападемо на місто і з річки також. Піхота першою піде на штурм фортеці. Потрібно, щоб всі загони діяли злагоджено і рішуче, тоді ми зможемо захопити фортецю швидко.
Отамани перезирнулися і на знак згоди почали піддакувати Полоусу.
– Нам буде потрібно подолати оборонні споруди, звісно, за підтримки артилерії. Як проникнемо в фортецю, почнемо знищення і полонення її гарнізону.
Всі схвально загомоніли, бо давно вже не терпиться схрестити зброю з ненависними ляхами.
– Перше мета – захоплення фортеці. Після цього долаємо мури, брами та інші захисні споруди. Для нападу і прориву оборони задіємо всіх: піхоту, артилерію, кінноту, і загони на човнах.
Полоус обдивився отаманів і продовжив.
– Для успіху і зменшення бойових втрат необхідне швидке просування і рішучі дії для подолання опору ворога. Інакше нам туго доведеться. Думаю, це всім зрозуміло.
Кремінь після того, як Полоус відпустив ватажків, поїхав до свого куреня. Там він пішов до намету, в якому розташувався десяток Журби.
– Слухайте уважно, хлопці. Під час штурму Черкас вашим завданням буде захопити або знищити пушкарів з західного боку. Цим ви допоможете нам захопити укріплення і при цьому понести якомога менше втрат. А тепер думайте, як це краще зробити.
Курінний пішов, бо справ в нього як ніколи багато, а козаки Журби сіли в коло і почали радитися, як виконати завдання.
– Ну що, – почав Карп, – думаю, цього разу мушкети ми з собою брати не будемо.
– Чому? – здивувався Орест Злидня.
– Іванку, як ти гадаєш, чому? – запитав Журба.
– Ви хочете знати мою думку? – здивувався Іванко. – По-перше: заряджати мушкети довго, тому краще скористатися луками. З них і пострілів за той самий час можна зробити набагато більше, ніж з вогнепальної зброї.
Журба задоволено кивнув.
– По-друге: повзати з луками і ховатися в траві набагато легше, ніж з мушкетами. Та й пострілів не чути, тому ляхи не одразу помітять, звідки ми стріляємо.
– Молодець, синку. І я такої ж думки. Краще зробити 30 чи 40 пострілів з луків, чим 10 пострілів з мушкетів. Одяг нам теж потрібний непомітний, тому ніяких червоних шароварів та вишиванок.
Наступного ранку сили повстанців блокували фортецю Черкаси з суші та з боку Дніпра. Потім почався артилерійський обстріл, після нього розпочався штурм фортеці. Атакуючі війська поділялися на три частини.
Загін Криштофа Кремпського всього 2000 осіб, атакував з півночі; крило під загальним командуванням Михайла Креміня чисельністю1500 осіб, завдало удар по західній частині фортеці; ліве крило Пилипа Грицая з 1200 осіб – з півдня.
Кіннота під командуванням самого Федора Полоуса – 2500 осіб. Разом військо налічувало 10 000 осіб, у тому числі 3 000 – погано озброєних, ненавчених військовій справі повстанців з числа вчорашніх селян та міщан.
За рішенням Полоуса штурм мав розпочатися о п’ятій ранку, приблизно за дві години до світанку з метою раптовості першого удару та оволодіння валом. В той самий час, передбачаючи запеклий опір, Полоус розраховував мати у розпорядженні якомога більше світлого часу доби.
Зі сходом сонця почалася підготовка штурму вогнем гармат із флангів, з козацьких суден флотилії – всього близько 200 самих різних гармат. Вона тривала кілька годин.
Штурм, звичайно, не став для ляхів несподіванкою. Вони щоночі були готові до нападу козаків. З Дніпра розпочала бойові дії козацька флотилія під керівництвом Самійла Кішки, розташована саме під жерлами турецьких гармат. Тут і великі козацькі струги і легкі бойові човни – байди.
З ранковою зорею десантом з суден флотилія Кішки першою розпочала штурм, вдаривши по турецьких батареях, змусивши їх замовкнути. Колона Самійла Кішки, яка підійшла на 40 суднах, висадилася на берег і розділилася на кілька частин.
Загін отамана Кішки висадилася у східній частині фортеці прямо під картечним вогнем. Висадка проводилася швидко і чітко, попри опір понад 10 000 поляків та угорських найманців.
– За мною! – голосно гукнув Кішка і повів повстанців за собою.
Козаки кинулися до валу. Штурмові драбини атакуючих виявилися закороткими, тому січовикам довелося під вогнем зв’язувати їх попарно.
– Трясця, – лайнувся хтось із козаків із-за вимушеної, непередбаченої затримки.
Всі чудово розуміють, що діяти потрібно якомога швидше.
– Слава! – гукають козаки.
– За віру нашу! За віру!
Удар був такий нагальний, що вже станом на 7 годину ранку козаки взяли польські укріплення з боку Дніпра. Доки сухопутні війська штурмували стіни, козаки підійшли до фортеці й кинулися на стіни.
Успіху висадки чимало сприяли колона Креміня, яка атакувала берегові батареї на фланзі, а також дії піхоти зі східного боку фортеці.
Козаки Журби зібрались на березі Дніпра.
– Ляхи слідкують за рікою, очікуючи нападу, – почав Журба, – тому ми підійдемо ближче до ворожих гармат берегом, в комишах. Так ми зможемо непомітно наблизитися майже притул. Діємо за моєю командою!
Коли низовики підібралися до польських гармашів на максимальну близьку відстань, вони почали стріляти в них з луків. Ляхи навіть не одразу помітили, що по ним стріляють.
– Вперед! – гукнув Журба, витягаючи на ходу шаблю.
Його козаки кинулися за ним. Вцілілих гармашів вони порубали шаблями. Десяток Журби без втрат із свого боку зайняв батарею, яка прострілювала весь берег. Інші повстанські частини також захопили укріпленнями в своїх секторах наступу.
Коли стало зрозуміло, що вал захоплений, а ляхи відступають до внутрішньої частини міста, козацькі колони з різних сторін рушили до центру міста.
– Вперед! За мною! – закликають козацькі ватажки.
Розпочався новий бій. Особливо запеклий опір тривав до півдня. Майже кожен будинок козакам довелося брати з боєм.
Кремінь бився верхи, коли його шабля від бокового удару біля руків’я переломилася. Лях, з яким рубався отаман, зрадів і замахнувся шаблею.
– Бидло! Холоп! – зарозуміло вигукнув поляк, розраховуючи на легку перемогу над беззбройним козаком.
Але Кремінь хутко вихопив з чохла, притороченого до сідла, свою насіку і встромив її в око поляку.
Насіка – це посох отамана з металевою оправою, на якій написане (висічене) ім’я отамана, який є символом влади курінного отамана чи сотника в реєстрових козаків.
– Дзуськи! – мовив Кремінь. Після цього він вихопив в ляха його шаблю і продовжив бій з насідаючими крилатими гусарами.
– Панове! – гукнув якийсь гусар. – Цей черкас вбив Франчишека Штемберта! Не даймо йому втекти!
– Щось пан плутає, – навіть посміхнувся Кремінь, – я не збираюсь тікати!
Під Петриком вбили коня, але йому вдалося вчасно скочити з нього. Він зійшовся в двобію з кремезним шляхтичом. Козак одразу відчув, що цей поляк не по його силам, тому швидко нахилився, набрав в жменю піску і жбурнув його в очі ляху. Після цього легко зарубав його.
Близько опівдня Кремінь, який першим зійшов на фортечний вал, першим досяг і центру міста, зустрів тисячу поляків під орудою Конецпольського.
Той захищався завзято, і тільки коли більшу частину його загону було перебито, розуміючи, що немає аніякої можливості вирватися з оточення, він сам, похмурий і суворий, здався у полон із 200 жовнірами, які ще залишалися живими.
Для підтримки піхоти і забезпечення успіху Полоус наказав ввести в місто 30 легких гармат, аби картеччю очистити вулиці від поляків. Фактично, о першій годині дня місто було захоплено.
Проте, оборона ляхів в окремих районах міста ще тривала, вони навіть спробували відбити фортецю. Але ця спроба їм не вдалася. Грім битви поступово стихає. О другій годині дня перемога була здобута остаточно. Черкаси упали на милість переможців.
Кислячани після бою порозсідлували коней і поспіши на берег Дніпра на обід, бо знають, що кашовар Василь Голобля і його незмінний помічник Лаврін Чуб не приймали участь в штурмі міста, а готували гарячу їжу.
На обід кашовари приготували капусняк і душнину. Капусняк – це двічі проварена квашена капуста з морквою, пшоном, та засмаженою на салі цибулею. Сьогодні капусняк зварений на м’ясній юшці з жирної свинини – грудини, поребрини.
Душнина – це м’ясо, сьогодні – свинина. Кашовари порізали її на середньої величини шматки, обваляли в борошні, склали у горщики, залили сироваткою, додали до юшки сирівець, поклали сиру цибулю, моркву, спеції, сіль і тушкували до готовності.
Подали її з гречаною кашею, щедро поливаючи підливою. Козаки їдять, сидячи на перевернутих до гори човнах місцевих жителів.
– Ох і смачно! – облизав ложку Мирослав, коли все з’їв. – Дядьку Василю, а добавки часом немає?
– Є. Підходь, хто хоче, – сумно відповів Голобля. – Їжте на здоров’я, діти.
– Чого це він? – здивувався Петрик Сомик. – Ніби і не радий, що ми сьогодні так легко перемогли?
– Та він радий, – пояснив Іванко, – просто в нашому курені «відійшли в степ» 12 чоловік, і ще шестеро важко поранені. Тому й добавка є.
На березі Дніпра травники і знахарі організували лікувальну раду. Сюди знесли всіх поранених, і почали вирішувати, кому надавати медичну допомогу в першу чергу, кому – в другу, а кому допомога вже нічого не дасть.
До тих поранених, хто вже не виживе, прийшли побратими, щоб не дати їм померти на самоті.
Козаки принесли багато горілки для оброблення ран і хірургічних інструментів. Цілителі почали зашивати рани кінським волосом. 
Гетьман Полоус, який весь день перебував в напруженні, нарешті розслабився. Він залишився надзвичайно задоволений результатами штурму.
Наступного ранку повстанці вирушили на південний захід до Дністра, руйнуючи на шляху польські замки й костьоли. Там, де пройшли повстанці, місцеві жителі ділять між собою добро польських панів, їхнє господарство, худобу, майно.
Навіть в самих бідних козацьких хатах тепер повно коштовного каміння, посуду, соболів дорогого шовку, східних прянощів. А світлиці в селянських хатах віднині вбрані не тільки вишитими рушниками, а й багатими килимами й дорогими настільниками.
Новина про нову війну козаків з ляхами досить швидко дійшла і до Криму. Татари зраділи й одразу вирішили скористатися цим і піти в Ляхистан в черговий грабіжницький похід. Першим дізнався і вирушив в поход мурза Перекопського каймаканства Ділявер Айдаров.