Сенсацiя

Частина 1
 
РЕПОРТАЖ
 
   На екрані путанисто нафарбована журналістка чимдуж намагається вдавати, що її репортаж - сенсація! Голос її натужно бринить, наче мідний таз, у який сиплють жменю монет уперемішку із цвяхами.   
- У селі Малі Диваки місцеві мешканці стали свідками позаземного контакту першого ступеню. Уночі селяни бачили синьо-червоне сяйво над пшеничним полем, і чули нелюдські звуки, схожі на вищання двох велетенських циркулярних пил, що чимдуж угризаються одна в одну. Вранці на полі побачили ідеально викошені кола.
   Об'єктив камери різко сіпається, перемикаючись на картинку з дрона, який із басовитим бджолиним гудінням злітає все вище над околицею Малих Диваків. Колоскове пшеничне море, затиснуте між ґрунтовою дорогою та великим ставком, постає перед глядачами у всій своїй лінійній величі. І там, посеред золотого моноліту, чітко проступає геометрія невідомого.
   Ми бачимо три чималі галявини, непристойно голі й абсолютно лисі на тлі високої густої пшениці. Вони розташовуються впритул одна до одної, утворюючи ідеальну, зловісну лінію з трьох кіл. У цих зонах не залишилося жодного колоска, ніби якась титанічна космічна косарка збрила рослинність під самий корінь, покинувши після себе лише чисту, вирівняну землю. З висоти пташиного польоту ці три кола виглядають так само неприродно для українського пейзажу, як квадратні дірки у швейцарському сирі, викликаючи стійке відчуття, що всесвіт вирішив пожартувати над законами логіки за допомогою звичайної геодезії.
   На екрані з'являється перелякана жінка, під якою спалахує титр: «Тетяна Найда, мешканка Малих Диваків». Путанисто нафарбована журналістка безцеремонно тицяє їй прямо в пику обтягнутий поролоном мікрофон, ледь не вибиваючи жінці передні зуби й змушуючи ту відсахнутися, наче перед нею раптом виникла кобра з логотипом телеканалу.
— Пані Тетяно! - драматично напосідає репортерка, її голос тепер звучить ревом левиці з десятирічним стажем куріння дешевих сигарет «Прима» без фільтру. - Ви були за крок від епіцентру подій! Розкажіть, як саме космічний інвазивний розум промацав ваші свідомість і побут цієї ночі? Що ви відчули, коли всесвіт розверзся над Малими Диваками?!
— Ой, людоньки! - зненацька верещить Найда, сплескуючи руками так сильно, що мікрофон повною мірою ловить звукову хвилю її розпачу. - Що коється, що коється! Свят-свят-свят!
   Вона хапається за серце, очі округляються до розмірів тих самих кіл на полі.
— Приходить мій Генка вночі, - скаржиться Тетяна, ігноруючи міжгалактичний підтекст. - П'яний, як чіп, ледь ноги волочить, а туди ж - затіяв скандал! Мабуть, знову з товаришами-дебілами на заправці сивуху глушив. Почав кулаками махати, права качати. Ну, я його, звісно, послала... усім відомим курсом. І пішла на сіновал спати! Бо я ж знаю мyдaцький характер того старого кобеля - він напідпитку занадто ceксуaльно стурбований. Наполегливо домагається любощів та пестощів. Романтики йому, бачте, хочеться на старість років! Ой, казала ж мені покійна мати: виходь, Танько, за Гришку, а не за цього Ірода Генку! Гришка взагалі не п'є, золота людина... Ну, щоправда, трохи ігроман, програв хату батьківську племіннику нашого фельдшера в карти, та й досі десь по заробітках ховається, але ж хто з нас без гріха, питаю я вас?!
   Журналістка, чиє обличчя від цієї побутової космогонії починає кривитися під шаром пудри, намагається вербально повернути паротяг «Тетяна» на сенсаційні рейки:
— Пані Найдо, ближче до справи! - шипить вона, люто зиркаючи на оператора. - Про космічне сяйво та контакт із НЛО! Що коїлося на полі?!
   Жінка сплескує руками, презирливо пирхає в мікрофон і крутить пальцем біля скроні:
— Яке там у біса НЛО?! Дурню ж ясно, що то розверзлося саме пекло! Від казанів із грішниками таке червоно-синє полум'я палахкотіло - на пів неба видно було! А самі грішники так верещали, так вили, що в мене аж зуби занили! Я як прислухалася, то навіть чітко розчула там голос своєї покійної свекрухи, Марфи Панасівни! Та бісова курва певно в одному котлі вариться з Гітлером, Сталіном і тим сусідом Ваською, що торік у нас січкарню вкрав! Земля їм усім бетоном!
   Журналістка від такого теологічного повороту на мить втрачає дар мовлення, а її нарощені вії починають дрібно тремтіти, наче антени зламаного супутника зв'язку.
   Наступним у кадрі з'являється огрядний, череватий чоловічок, чия голова увінчана акуратно згорнутою трикутною шапочкою з кухонної фольги, яка на сонці нестерпно блікує прямо в об'єктив.
   Напис під ним красномовно повідомляє: «Микола Клочко, голова районної спілки свідків третього ока та екстрасенсорного бачення істинної істини».
   Чоловічок дихає часто й важко, наче щойно самотужки переніс сорок мішків вугілля з одного краю села в інший. Змовницьки мружиться на камеру, демонструючи готовність викласти всю правду, яку від наївного людства приховують офіційна наука та сільрада.
— Рептилоїди! - зненацька починає кричати в камеру Микола Клочко, бризкаючи слиною на дорогий поролон журналістського мікрофона й люто витріщаючи очі. — Це рептилоїди з сузір'я Дракона, люди добрі, схаменіться! Які вам ще треба докази?!
   Він судорожно тицяє коротким товстим пальцем у бік пшеничного поля, ледь не збиваючи власну шапочку з фольги, яка від різкого руху з'їжджає йому на праве вухо.
— Подивіться на ці кола!!! Це ж не просто залисини на волохатих грудях безкраїх поліських полів, це таємний шифр уряду рептилоїдів та світового масонства! Три кола в одну лінію - це ж пряме кодування їхньої триглавої системи цензури! Перше коло означає повне підкорення сільського господарства під вирощування генно-модифікованої коноплі для міжпланетних рейсів! Друге коло - це тотальна чипізація місцевих бджіл та домашньої худоби через вишки п'ять-джі, які вони замаскували під старі водонапірні вежі! А третє... третє коло - це взагалі знак того, що Малі Диваки офіційно визнано головним космодромом для евакуації еліти, коли тут усе вибухне від їхніх підземних експериментів!
   Клочко хапає журналістку за руку, від чого та гидливо здригається. Чоловік переходить на запеклий, апокаліптичний шепіт, від якого фольга на його голові починає ледь помітно вібрувати:
— Вони випалюють наш чорнозем своїми плазмовими хвостами! Це вищання, що люди чули - то був звук, як їхні підземні бури прогризали тектонічну плиту прямо під хату кума Степана, щоб підключитися до його незаконної врізки в газопровід! Уряд усе знає, але мовчить, бо їм за це платять міжгалактичними тугриками та обіцянками зберегти життя під час великого потопу! Я своїм третім оком бачив, як їхній головний ящір у піджаку від Бріоні вчора купував у нашому сільмазі три пачки «Мівіни» й не взяв решту! Це знак! «Решта»? - Спитала його продавчиня. «Не варто» - відмахнувся гад. Тепер розумієте?
- Ні, - смикнула плечима репортерка.
- Ну як же! – якось щиро, по-дитячому зворушливо, засмутився адепт істинної істини, - Слово «РЕШТА» - закодоване послання. Переставте останню літеру наперед. Що вийде? Правильно! «АРЕШТ». Себто завербована шпигунка поцікавилися чи настав час заарештувати представників нашого уряду і замінити їх на господарів-рептиломорфів. Ватажок відповів, що наразі це поки що не на часі. Ех, дорогенька! Треба вміти бачити далі власного носа. Читати щоденні новини поміж рядків…    
   У кадрі з’являється вродлива, пишнотіла жіночка з настільки сміливим і відкритим декольте, що з нього, наче дріжджове тісто з діжки, щосили вивалюються груди неймовірного п'ятого, а то й шостого розміру. З кожним її подихом і жестом уся ця конструкція коливається з амплітудою, здатною збити з пантелику будь-який супутник НАСА.
   Підпис на екрані сповіщає: «Наталя Клочко. Домогосподарка, дружина голови районної спілки свідків третього ока та екстрасенсорного бачення істинної істини».
   Вона грайливо поправляє бретельку сарафана й починає говорити, звабливо проводячи кінчиками пальців по розпашілих грудях, від чого оператор ледь не випускає камеру з рук:
— Чоловік мій, Колька, як завжди почимчикував патрулювати село від нападу людей-ящірів. Він так робить щовечора. Взяв ліхтарик, освячену воду, фольгу й пішов. А я... - вона округлює очі й робить особливий, дуже виразний наголос, - я була сама-самісінька вдома! І до мене ніхто не приходив! Повторюю для всіх заздрісників: ніхто, ніхто й ніколи! Бо я - чесна, порядна, заміжня жінка! Так от, я саме прилягла на диван трохи відпочити від хатніх справ, як раптом чую - за вікном шалений потойбічний скрегіт! Аж шибки затремтіли!
   Наталя драматично притискає долоню до свого неосяжного декольте, здіймаючи нову хвилю візуального хаосу в кадрі.
— Я одразу зрозуміла: це той самий кінець світу! Мене ж про це заздалегідь попереджала моя особиста таролог Зельда, яка робить індивідуальний розклад в інтернеті всього за двісті гривень! Вона так і сказала: «Наталю, твої зірки впадуть, чекай на страшний гуркіт і великі зміни в особистому житті». І от маєте - карти не брешуть, кінець світу настав акурат за розкладом! Ах, я так бажала, щоб мені випав Лицар Пентаклів, а  отримала Сімку Жезлів.
   У кадрі з’являється молодик вираженого куркулюватого вигляду: у нього міцна, кремезна статура, кругле сите обличчя, нахабні очі, а з-під розстебнутого коміра сорочки виблискує грубий золотий ланцюжок.
   Титр під ним лаконічно підписує: «Сергій Неробко, власник крамниці інтимних товарів «Іванець-киванець», сусід подружжя Клочків».
   Він старанно мне сильними щелепами жуйку, тримає руки в кишенях спортивних штанів і починає говорити з абсолютно незворушним виглядом:
— Ну, справа така... Лежу я, значить, на Наталі, поки її чоловік по кущах ловить людоящерів… - Неробко раптом осікається, помітивши, як оператор за камерою починає несамовито махати руками, а путаниста журналістка гучно ковтає повітря. Молодик швиденько підправляє траєкторію інтерв’ю: — Ой, себто... вийшов я на ґанок покурити! Дивлюся - поле блимає. То синє світло, то червоне, наче дискотека у сусідньому райцентрі. І звук такий пішов, ну точно колишня моя зустріла мою позаколишню, і зчепилася з нею мене обсирати. Аж живіт зсудомило від того вищання.
— Що це, на вашу думку? - млосно запитує репортерка, підсуваючи мікрофон ближче.
— Дідько його знає, - бурчить Неробко. Він геть забуває про НЛО і починає відверто й хтиво роздивлятися журналістку, скануючи поглядом її коротку спідницю та хижий макіяж. - Та мені, якщо чесно, взагалі все рівно. Коли в ліжку діло йде, хай ввесь світ хоч загуде. До речі, це офіційне гасло мого секс-шопу «Іванець-киванець» по вулиці Івана Франка. Кохайтеся, любі друзі! Як то кажуть: “Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод не спинить вас!»… 
   Журналістка миттєво вловлює кобелиний чоловічий імпульс. Розуміючи, що сенсація вислизає, вона вирішує застосувати важку артилерію. Грайливо нахиляє голову набік, піднімає гарматні дула густо нафарбованих очей і дає з них дуплетом залп жіночої чарівності, починаючи відверто фліртувати. Голос робить м’яким, з придихом. Майже торкається своїм тендітним плечем його міцного плеча:
— Ну, Сергію... Ну придивіться до свого внутрішнього досвіду. Хіба такий космічний, такий чистий і потужний скрегіт могла видати земна техніка? Хіба це світло не нагадувало вам промені далеких, незвіданих зірок? Це ж очевидно було НЛО, правда? Ну скажіть, що ви це відчули…
   Вона пустотливо надкушує нижню губу. Нахабне обличчя Неробка розпливається в задоволеній усмішці. Проти такого відвертого флірту його аргументи безсилі.
— Ну... якщо ви так кажете, красуне, то звісно, - врешті погоджується він, підморгуючи в об'єктив. - НЛО так НЛО.
   У кадрі знову з’являється абсолютно вдоволене, сяюче обличчя журналістки. Вона переможно випростовує спину, відчуваючи, як премія за ексклюзив уже шелестить у її кишені, і дивиться прямо в об'єктив із виразом глибокої історичної місії. Драматично закидає голову, змушуючи свої важкі нарощені вії злетіти вгору, і починає карбувати фінальні слова з невблаганним напором пресу для виготовлення монет:
— Отже, сумнівів більше не залишається! Село Малі Диваки офіційно стає колискою міжпланетного діалогу. Ця ніч принесла нам беззаперечний доказ існування позаземного життя, який назавжди змінить підручники з астрономії та свідомість людства! І для мене найвища честь, особисто відкрити цю сенсаційну, приголомшливу правду світові, пройшовши крізь пекло, таро-пророцтва та підступні шифри рептилоїдів!
   Вона робить професійну трисекундну паузу, блудливо зблискує очима і підносить мікрофон ближче до червоних, як дві роздавлені колесами КАМАЗу полуниці, вуст:
— Спеціально для вас із самого епіцентру космічного прориву - Олена Брехунець, телеканал «Галактичний Триндець». Не перемикайтеся, істина десь поруч, можливо, вона саме у тому полі пшениці!
   Камера дає різкий зум назад, вихоплюючи на прощання панорамний вигляд поля, і картинка зникає. Починається реклама гігієнічних тампонів, у якій жалюгідно загримований під Джона Траволту актор місцевого театру юного глядача розстрілює з кулемету Томпсона гангстерів у підпільному казино. Живою залишається лише симпатична офіціантка. Напис на увесь екран: «Tampax: тому що море крові гарне лише у фільмах Тарантіно». 
 
Частина 2
 
Начальнику відділення поліції с. Малі Диваки
капітану поліції Забудьку В.П.
від громадянина Драбини Петра Івановича,
1978 р.н., уродженця та мешканця
с. Малі Диваки, вул. Перемоги над здоровим глуздом, 13,
тимчасово безробітного (до вчорашнього дня -
старшого комбайнера ТОВ «Золотий Колос»)
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
 
   Я, Драбина Петро Іванович, щодо факту появи позаземної цивілізації, шифрів рептилоїдів та виявлених у місцевому озері решток сільськогосподарської техніки, пояснюю наступне.
   Учора вдень шкуродер (закреслено) директор ТОВ «Золотий Колос» у грубій, нецензурній формі вигнав мене з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни (простіше кажучи - за п’янку) та невиконання плану, оскільки я не встиг докосити третє пшеничне поле між ґрунтовою дорогою та ставком. Почуття глибокої провини, образи та бажання довести цій бюрократичній гниді, що я професіонал вищого ґатунку, змусили мене звернутися за моральною підтримкою до мого кума - Сидора Кузьмича, який працює сторожем у вашому відділку поліції.
   Узявши дві пляшки домашнього перваку на буряковому цукрі, ми з кумом сіли обговорювати несправедливість життя. Ближче до опівночі, коли філософський градус досяг критичної позначки, у мені прокинулася трудова совість. Я твердо вирішив: уночі нишком докошу те кляте поле, вранці кину директору ключі на стіл і піду з гордо піднятою головою!
   Ми з кумом пішли на мехдвір, де я, користуючись службовим досвідом та монтировкою, угнав комбайн «Нива». Оскільки фари на цьому динозаврі радянського автопрому не працюють ще з часів перебудови, кум проявив кмітливість. Він збігав до відділку поліції, відкрутив від службового «Пріуса» синьо-червоні проблискові маячки (які там все одно без діла лежать, бо бензину немає) і пришпандьорив (закреслено) прив’язав ті проблискові маячки до комбайна дротом, щоб у темряві було краще видно, де косити.
   Аби робота йшла веселіше і не хилило в сон, ми підключили до акумулятора старий магнітофон і на повну гучність увімкнули зажовану касету із записом концерту вокально-інструментального ансамблю «Відрижка комунізму», у якому кум в молодості грав на саморобній соло-гітарі. Оскільки динаміки в магнітофоні давно порвалися, соляки кума в нічній тиші звучали акурат як вищання двох велетенських циркулярних пил, що чимдуж угризаються одна в одну.
   Виїхавши в поле, я запустив жниварку. Перші десять хвилин усе йшло заї.. (закреслено) за планом. Але згодом свіже повітря, первак та монотонний ритм треш-металу зробили свою чорну справу - я мирно заснув прямо на кермі. Оскільки моя ліва рука впала на важіль повороту, комбайн почав описувати ідеально рівні кола, вибриваючи пшеницю під самий корінь. Коли я на мить прокидався від тряски, то спросоння вирівнював кермо, проїжджав кілька метрів уперед, знову вирубався - і машина крутила нове коло. Так вийшла та сама зловісна лінія з трьох галявин, через яку тепер шарлатани в шапочках із фольги лякають чесних людей маячнею про усілякі нісенітниці.
   На третьому колі мене розбудив сильний удар і холодний душ. Як з'ясувалося, вийшовши за межі поля, комбайн успішно форсував берег і пішов на дно місцевого ставка. Я дивом вибив головою лобове скло, виплив на берег, втративши один гумовий чобіт, і побіг додому сушитися.
   Під тиском беззаперечних доказів провину свою  визнаю... та глибоко каюсь, що не продумав усе краще і так безглуздо спалився. З викладеного вище прошу не пришивати мені міжпланетний тероризм та співпрацю з рептилоїдами. Вартість потопленого комбайну готовий компенсувати частинами протягом наступних семидесяти років, а з приводу журналістки Олени Брехунець - то нехай вона наступного разу краще перевіряє джерела, перш ніж робити з чесних алкоголіків позаземних загарбників.
   З моїх слів записано вірно, мною уважно прочитано.
 
Дата: 13.07.2026 р.                Підпис: (нерозбірлива карлючка) /П.І. Драбина/


З рештою моїх творів маєте змогу ознайомитися на іншому сайті: https://poembook.ru/orfei22