синiй уголок

в мене є ікона, яку Я придбав в церкві нормального сумчанина, Вознесенській,
вона з тих часів - коли Я "Вірив", коли відбувався 2009-ий, коли зі мною  ставалися дива. Я хотів би щоби вона висіла в моїй комнатці, моїй Втомленій слободі чи в Її Прийшлості - не заради набожності чи звичаю як такого,  ффр...
а як нагадування, як частинка тих часів, 2009-й завжди при мені, з Танею, як вікно до Ісуса, символічне,  але ця ікона - вона вся в синьому тоні - гріх було не взяти, ще й з впаяним ладаном, з товстенним деревом основи.
Смішно, пост-іронічно: виходить, що Я ...управляюся хаткою, де жила ..."Вона" - що Я на квартирі у неї, а сама вона дуже далека до  дружби зі мною, дуже, аж грубовато чужа; нашої дитячої дружби ні сліда, а Я - сам по собі пам'ятність - якої вона лишилася  як тільки її новий день почався не в тому селі. В от Я все що помню - помню все.
Могла б і провідати, як в мене і її колишньої хатки справи. В неї, впевнений,  якщо жива - типово кисла дорослість, як в Метелика, не здивуюся - якщо її дитина буде "класичного" року народження.
Було б чому дивуватися в житті...
Хіба що: коли Мілена покохає мене по правді, а не по дівчачому осто****лому жеманстві
коли Нашта протверезіє від своїє маньячельності і снобного жонацтва...
коли Яна нарешті стане мудрішою не ядучі   зверхності - а тою, яку я так цінив і любив, і тримався,  коли її настрої не були дівчачо жеманні,
коли Чарівниця повністю признає в мені Свого, її Союзника. Ми ще зовсім невичерпані один для одного, але вона рішила що "черпають" тільки ті, кого презирають. Недо, дорога Недо-ворог. Я б любив тебе,  але ти катишся непонятними жонатічними шляхами. Там все як і з Сумчанкою моїх мрій...

Ісус, передавай Гору привіт.
Ладно, Пагуба мій Союзник. Підходьте по одному...