***
Ніна Кур’ята
СМАК БОЖЕВІЛЛЯ І КАВИ З ВЕРШКАМИ
Я відкорковую вуличку ґравію.
Вечір тужавіє, вечір дичавіє,
Кличе гуляти під мідними дзвонами -
Дивними, синіми, немонотонними,
Поночі в воду ввійти непочатую,
Надивуватися першоприсвятою,
Плавати з рибами, плакати схлипами,
Різати місяць кавунними скибами,
Дихати щирістю, думати пристрастю,
А що вже друга вода - норовистая.
Впасти предтечею в зоряну течію,
Пити обпеченою порожнечею,
Сіллю змивати всі погляди й закиди,
Всіх пробачати від Сходу до Заходу,
Потім піднятися зливою ранньою,
Ринути в третюю воду - останнюю,
Зимную, темную і обважнілую,
Ту, що ніколи нікого не милує,
Тільки карає або возвеличує,
В ту, що доводить до краю, до відчаю,
Не пробачає ні страху, ні прикрощів.
Часу вже мало.
А подиху вистачить.
* * *
Може, й сміялись ті зоряні карти,
Може, над нами й потішились руни,
Але для мене усе це не жарти.
Я віддаюся у руки Фортуни.
Я віддаюся сльозами і болем,
Присмак розлуки відлунює спазмом.
Що ми знайшли, як шукали любові?
Що ще знайдем, доки вогник не згасне?
Зорі на небі справляють весілля,
Стукають віти у вікна руками...
Кава з вершками. І смак божевілля.
Смак божевілля і кави з вершками.
Другие статьи в литературном дневнике:
