Ці відблиски свічок на ликах ясновидих,
Ці видива й слова — на вічність чи на мить...
Вдихаєш дощ і сніг. А видих — ніби дідух,
Немов зів’ялий птах: летить і шелестить.
Блукає ворожбит у нетутешніх бідах.
У замкнутих світах дзвенить монетна мідь.
А Бог живе в церквах, деревах, Світовидах,
У зімкнутих вустах — і просить: не назвіть.
Палахкотить вогонь у неземній плавильні.
Ти просиш: відпусти і вільні, і невільні...
Ідуть колядники — суворі, як пости.
Узяти ноту — мов фортуну чи фортецю.
Та жінка запита: скажи, коханий, де цю
Пречисту пісню нам у німоті знайти?..
