Володя Магдисюк-Менькач ............ Він перестав писати їй листи. Згубив адреси, індекси, паролі, Розвіяв спогади росою серед поля, Спалив пороми, спопелив мости.
Віддав ключі від всіх її замків Величних замків і старих донжонів, Забув мелодії сумних її рінгтонів, Всіх телефонів стерті номери...
Та випадково під ребром лишив Волошкою у житі, стерплим липнем, Ліщини листям, лагідністю літа, Відлунням мушлі, сполохами злив...
Тепло її цілованих колін... Її долонь полон... Сльози полин.
<2012>
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.