***

Люсі Поль

***

Світанок ледве дихає теплом
І золотить безмежні небокраї.
Він над рікою сонячним крилом
У світлі во;ди промені збирає.

Тут тихий вітер пестить ковилу,
І п’є росу сріблясту кожна гілка.
Крізь ле;гку і напівпрозору млу
Лунає дзвінко пастуха сопілка.

Сади цвітуть, біліють край села,
І лине меду запах над полями.
Земля у літо пишно увійшла,
Укрита сонцесяйними дарами.

Не підберу я трепетного слова,
Щоб описати всі оці дива.
Моя Вкраїна – світла і чудова,
Моя любов – безмежна і жива!

***

У полі, де сонце лягає на квіти,
Стоїть вона ; вільна, як пісня без слів.
У косах ; пшениця зростає крізь вітер,
У погляді ; спокій далеких степів.

Спідниця як хвиля, що ніжно колише,
Блакитна, мов небо в обіймах весни.
А погляд як спогад, що в серці залишить
Надію, що сходить крізь ранки ясні.

Пташиний політ ; то душі поривання,
А хмари як тіні минулих тривог.
Вона ; наче тиша, що після зітхання
Звучить у душі як святий епілог.

Вона ; як країна, що в серці палає,
Де ранки народжують світло з пітьми.
Її голос ; вільний, як птах, що літає
Над полем, де дихає світ між людьми.

Вона ; українка, у жилах ; свобода,
У кроці ; упертість, у слові ; закон.
Її сила ; тиха, як річка, що з року
До року несе свій незламний поклон.

У ній ; вся країна: і спів, і тривога,
І віра, що крізь покоління веде.
Вона ; як молитва, як чиста дорога,
Що в серці народу як пам'ять живе.

***

Вже вкотре ми чекаємо весну...
Ту саму ; переможну і осяйну.
Сьогодні я, напевно, не засну,
Мене чекає темрява вокзальна.

Я напишу римовані рядки,
Що в серці проростають, наче крила.
На білий аркуш ляжуть всі думки,
Які весна у грудях розбудила.

Вже кажуть ; повернулись журавлі,
Зійду;ть з-під снігу проліски тендітні.
Вони принесли звістку цій землі,
Що дні настануть мирні та привітні.

Перонний гул затихне вдалині,
Зали;шивши розлуку за плечима.
Ми дочекались ; в кожному вікні
Горить весна щасливими очима.

Нехай ще холод дихає у скло,
Але прибій весни вже не спинити.
Все те, що в серці попри біль росло,
Тепер навчилось дихати і жити.

Скидає ніч свій крижаний кожух,
І сонце п'є останню краплю снігу.
Весна прийшла! Відчуй цей вільний дух,
Який несе надію нам і втіху.

***

Щасливий той, хто міцно спить,
Важлива кожна мить, хвилина,
Коли в душі вогонь горить
І ти щасливий, як людина.

Щасливий той, хто бачить день,
Вдихає ранок на світанні,
Хто чує спів своїх пісень
І розчиняється в бажанні.

Щасливий той, хто чує сміх,
Не чує грому канонади,
Не плаче в сповіді про гріх,
Забувши про чужі поради.

Щасливий той, хто бачить світ
Не крізь руїни й дим пекельний,
Хто знає власний родовід
І бачить шлях крізь день буремний.

Щасливий той, хто у пітьмі
Вогонь свій внутрішній не гасить,
Хто в бурях долі і в зимі
Любов у серці не зневажить.

Щасливий той, хто тихо йде,
Не прагне слави і визнання,
Хто серцем правдою веде
І береже в собі кохання.

Щасливий той, хто день за днем
Живе без масок і облуди,
Хто не ховається від тем,
А йде крізь сум, як крізь споруди.

Щасливий той, хто сам ; як світ,
В собі відкрив ; і не втрачає,
Хто кожен день, мов заповіт,
Любити вчиться і прощає.

***

Звичайне щастя зшите із дрібниць:
Із теплих рук, що гріють у негоду,
Із тих очей – невидимих криниць,
Де п’єш любов, немов цілющу воду.

Це посмішка щасливих матерів
І тихий спів, що котиться луною.
Це день, який без болю відгорів,
Бо всі, кого ти любиш, є з тобою.

Та цвіт надій осиплеться умить,
Якщо над домом закружляють круки.
Лиш тихий мир надійно захистить
Твоїх людей від горя і розлуки.

Вже лагідне проміння золоте
Торкає вітер подихом весняним,
І синє небо, чисте і святе,
Здається знову близьким і жаданим.

Це щастя – жити там, де ти зростав,
Де не лякають звуки від тривоги,
Де ти всім серцем вірив і кохав
І де чекають нас старі пороги.

Для мене щастя – відчувати світ,
Де я кохана і родина ціла,
Де мирний ранок свій дарує цвіт
І за плечима виростають крила.

***

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» –
Лунає над степом, над плесом Дніпра.
І слово пророче у душах палає,
І вірити в світло настала пора.

Сьогодні, Кобзарю, зростає повсюди
Твій гнів, перелитий у сталь і броню.
І б'ється незламна рішучість у груди,
Ми стали стіною з меча і вогню.

Здригнулися гори, прокинулись кручі,
Бо в серці воскресло пророче ім'я.
Ми нищимо пута, залізні й колючі,
Де правда і воля – це зброя твоя.

Зійшли зі сторінки суворі герої:
Ярема і Гонта готують шаблі.
Не треба нам ідолів, віри чужої–
Бо наше коріння у рідній землі.

Виборюєм важко свою перемогу,
Постійно повторюю твій Заповіт.
І просимо в неба святу допомогу,
Щоб вирвати націю з мороку літ.

Ти бачив цю битву крізь прірву століття,
Ти вірив, що встане велика сім'я.
Крізь попіл і дим, через все лихоліття
Засяє у славі Вкраїна твоя!

***

Життя – як свічка неймовірне,
Горить палаючим вогнем.
Таке крихке і достовірне,
І тане з кожним новим днем.

В його жарині – тінь безсмертя,
У попелі – глибинний знак,
І кожна іскра – подих серця,
Що зникне, мов небесний прах.

Та доки віск гарячий ллється,
У плині помислів живих,
Хай кожна мить у нас озветься
Відлунням істин неземних.

І в тиші згаслої години
Залишить світло нам життя,
Щоб ми шукали в кожній днині
Вогонь любові й співчуття.

***

Крокую легко, листя шелестить,
Чи то в міському парку, чи у снах.
Душа немов на крилах десь летить,
Залишивши буденність у світах.

І кожен подих – наче новий цвіт,
Що розкриває пелюстки в думках.
Забуті мрії виринають в світ,
Розвіявши і смуток, і наш страх.

Стежина мрій виблискує в росі,
І сонце грає в ній, немов дитя.
В думках – гармонія в душі й красі,
І світ повільно дихає життям.

І кожен крок – це крок до мрії знов,
Де світло гріє серце у пітьмі,
До істини, до щастя, до розмов,
Де тільки ми залишились самі.

***

Коли закінчиться війна ; не знаю.
У нас забрали «завтра», стерли час.
Я просто в землю берцями вростаю,
Щоб ця земля не виплюнула нас.

Це світ траншей, де небо ріжуть «Гради»,
Де кожен день ; це попіл і бетон.
Ми перейшли межу людської правди,
Забули про дитячий тихий сон.

Не маєм слів на пафос і промови,
Тут смерть давно буденна і німа.
Ми стільки раз вмивали землю кров’ю,
Мені набридла навіть ця зима.

Коли закінчиться війна ; не знаю.
Чи ми колись повернемось з пітьми?
Та я ілюзій більше не плекаю,
Лише благаю - будьте всі людьми!

Другие статьи в литературном дневнике:

• 01.11.2026. ***