Метро, десь так пів на восьму вечора. Потяг суне на диво тихо і плавно, без брязкоту, гуркоту і свисту вітру у вузеньких віконцях. Заколисані пасажири мовчать, чутно лише музику з навішників, та на зупинках бадьорі оголошення: Контрактова площа... Поштова площа...
Навпроти мене сидить жіночка, на її руках вмостився малесенький хлопчик. Його чи не єдиного не приспав плавний рух, він зацікавлено роздивляється, а коли диктор оголошує зупинки, він і собі повторює: Контактова п"оща... Пошова п"оща... Тоді диктор оголошує: Майдан незалежності, і хлопчик дзвінко і чітко на весь вагон вигукує: МАЙДАН! Пасажири прокидаються, рвучко встають і майже всі виходять. Якийсь хлопчина озирається в дверях на дитинча і каже йому з посмішкою: Дякую тобі, малий, ледь Майдан не проспав.
