Здоров був, Германе!
Мама твоя розповіла мені, що ти слухав казку про русалоньок з Нікельброку, а потім закидав її запитаннями. Ой, я так люблю, коли дітки хочуть дізнатися більше! – отже, слухай!
Рибалки, що мешкали в Нікельброці, змалку напучували свої дітей, як і що робити: як сплітати сітки та як їх ставити, аби більше риби спіймати; як рибу патрати, солити, в’ялити, сушити, коптити, аби була вона смачною, поживною та довго зберігалася; як рибою торгувати, аби не заробити збитків і не зажити поганої слави. І отак від покоління до поколінням передавали рибалки свою рибальську мудрість. Серед іншого, дідусі та батьки тамтешньої малечі завжди казали отаке:
- А на Озеро, що в лісі, навіть не потикайся ніколи! – і промовляли це таким зловісними голосом, що деяким дітям цього було достатньо, аби миттю розплакатися, а надалі про те Озеро навіть і не згадувати. Бач, якщо змалечку чуєш від батька, і від діда, і від прадіда, що чогось робити не варто, то й не робитимеш, особливо, коли тобі повні руки роботи, яку робити варто, аби не голодувати!
Коли ж хтось із малечі був сміливішим і мав гостріший розум за інших, як оце ти, мій любий хлопче, та брався розпитувати, чому на Озеро не варт ходити, дідусь або батько робили страшні великі очі, підіймали над головою малого руки та вигукували:
- Бо на Озері гірський троль тебе вхопить! – і хапали малого чи малу за плечі.
Далі вже ніхто з нікельброкців розпитувати не наважувався. Але ти, мій любий хлопче, гадаю, хотів би знати, що то за троль, який може на Озері вхопити? Слухай, розповім тобі одну історію; гадаю, вона виникла саме через те, що в лісовому Озері оселився володар Брін. Звісно, хлопче, той, хто з ним зустрівся, вже нікому нічого розповісти не міг, адже жорстокий і зажерливий Брін обертав усіх, хто до Озера ходив, на своїх рабів. Гадаю, що таємниця, що огортала зникнення людей, гномів та інших істот, знайшла своє пояснення у легенді про гірських тролів. Розповім її тобі, слухай!
«Жив колись давно у Нікельброці один чоловік, що звався Йон. Всі нікельброкські рибалки ходили по рибу до річки, а Йон – до озера, що лежало в лісі поблизу селища. Він рибалив на озері цілий рік поспіль: і навесні, і влітку, і восени, і взимку.
Одного разу, коли Йон сидів у човні посеред Озера, він почув голос, який, здається, йшов зі скелі на березі. Той голос був холодний, як камінь, він тягнувся і висів над водою, наче ранковий туман, і тим голосом хтось повільно промовляв ось що:
- Гей-но, там, гей-но! А позич мені свого великого казана!
Йон потрусив головою: ти диви, що верзеться! Мабуть, він геть здичавів або й втратив глузд на цьому усамітненому озері, де ніколи не зустрінеш ані рибалок, ані мисливців, і ні з ким словом перемовиться. Нікому тут розмовляти, це все мара! Але тут з іншого берега озера долинула відповідь, така ж холодна та повільна, як і запитання:
- Гей-но, там, гей-но! А позичу тобі мого великого казана, якщо скажеш, навіщо тобі казан!
Тепер Йон міг скільки завгодно трусити головою, але вже не мав жодних сумнівів, що справді почув розмову, а розмовляли, мабуть, оті гірські тролі, про яких баби розповідають малечі. Ет, а Йон завжди гадав, що то вигадки! Він злякався, а далі його охопив справжній жах, коли понад водою знов полинув перший голос:
- Хочу зварити в твоєму великому казані людину на ім’я Йон, яка рибалить на озері цілий рік поспіль, і навесні, і влітку, і восени, і взимку!
Тут Йон вже не вагався: він схопив весла та заходився веслувати до берега, як навіжений. Так страшно йому в житті ще не бувало ніколи, а потрапити в казан тролів йому й зовсім не хотілося! Доки Йон веслував до берега, тролі своїми холодними та ніби замисленими голосами вели далі свою жахливу розмову:
- Я позичу тобі казана, аби зварити людину на ім’я Йон, а ти даси мені його човен?
- Так, згода, ти отримаєш човна людини на ім’я Йон, а ще обидва черевика з його ніг!
Саме тієї миті човен досяг берега; Йон вистрибнув з човна та щодуху чкурнув додому, навіть не озираючись та кинувши в човні своє рибальське знаряддя та рибу. Відтоді Йон і сам ніколи не рибалив на Озері, і дітям і онукам своїм заповів туди не ходити, аби не сталося з ними лиха!»
Певно, від тих часів і пішла в Нікельброці лиха слава лісового Озера. А що було далі, про Марте, Ганну, Бріна та русалоньок, ти вже знаєш, Германе. В наступному листі я відповім на твої інші питання.
Веселих тобі свят!
З повагою, Сванте Свантесон, казкар
писано 26 грудня 2017 року, вранці
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
