Кожної ракетної атаки вся Україна молиться Богові та надіється на ППО - в мене завжди таке відчуття, що мої руки тримають чиїсь, а ті двоє тримаються за руки з іншими і так утворюється велетенський ланцюжок рукостискань, молитви та надії, що поширюється на всю країну й далі, скрізь, де є українці та притомні люди. Це так підтримує та об'єднує, справді. Ви ж відчуваєте мою руку?
А росія після кожної атаки зловтішається брехнею конашенкова та маячнею соловьйова, скабєєвої, симонян і решти балакучої мерзоти. Не певен, що в такому випадку об'єднує щось, крім вимащення в цьому кривавому лайні.
Два міра, два образа жизні
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
