Рецензия на «без птахiв, без листя i без трави» (Ганна Осадко)
пора снігів - пора кохання, коли розтоплюємо лід у срібних чарах та наливаємо вина, що винарі його невтомно носять і Богу дякуєм за осінь, що стрів на стежці перегожих ТА звів докупи і сказав: "ІДІТЬ!" Святослав Синявський 17.12.2010 10:40 • Заявить о нарушении
...завжди, коли цілувалася, вона заплющувала очі - попервах від зніяковіння, тоді - за звичкою, а врешті - бо так можна уявляти когось іншого. Двадцять років поцілунків у темряві, двадцять років любовей навпомацки, двадцять років - як одна довга гра у Діда Панаса, знаєш? - "Дід Панас, дід Панас, ловить мухи, а не нас...."
...і ловили тебе, дівко, і тікала ти чорною вивіркою по білому снігу - лише в"язь слідочків лишилася за тобою... бо не знали вони всі, красні молодці, ловці та мисливці, що не можна тебе ловити, поза правилами це, тобою ж вигаданими правилами, бо серце твоє - жива ртуть - годі в кулаці втримати...бо коли ти цілуєшся - із очима заплющеними - з тамтого боку, з ТВОГО боку, за оксамитовою чорною завісою погляду - сніг різдвяний сипле - сніг твоєї Любови Прийдешньої.... Ганна Осадко 17.12.2010 17:38 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
