Рецензия на «На узких тропках огорода» (Анатолий Шинкин)

Желаю здравия! Анатолий.
Заочно мы уже знакомы...
…………
Весь юмор, или суть нынешнего парадокса:
- Нелепая битва за суверенитет, среди близких,
Исконно родственных - Славянских Народов.
…… ******************
Заслуга политиков в том, что Они сеют раздоры.
Обязанность – Писателей, и Поэтов «понимаешь ли»
Возвращать на своё место - «Съехавшую крышу»
……………………………………………..
Этот текст, я адресую лично Вам…-)))
- С целью перевода (поэтического) с оной
Хохляцкой и телячей мовы на полноценный
Русский язык - Который так велик...
//////////////////////////////\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\

Далекі Сузір’я нам шлють своє сяйво.
І в ньому надія, молитви слова.
Прислухайтесь люди. Бо вам це не зайве.
Чортополіх у вас в головах.

Птахи або квіти не ставлять рекордів.
І світ цей існує, завжди існував.
У вас замість мозку стоять реохорди,
Так хто все наплутав і все зіпсував?

Пихаються люди – кмітливі істоти.
Страждають від чого, бо серця нема.
Було так завжди, і буде так доти:
-В комасі, травинці…
Себе не пізна.

Один тільки дотик – і боляче птасі.
А що вже казати про бджолів – невдах.
Лелеки гніздо - на вашому дасі.
Життя наше – лезо. Усі ми в бинтах.

Не вітер повіє
і… жінка повія.
Не град його бив…
Що він вурдалак.
Зміст серця – це Бог
Є Бог – є надія.
Без сяйва зірок – навік кавардак.

Далекі Сузір’я, вони ще нам вірять.
Цей Всесвіт існує. Завжди існував.
Комахи і квіти бажають довіри.
Мураха питає:
-«Хто дім зіпсував?»

Корисливі люди. Без серця істоти.
Є Рада Верховна. У нас, у людей.
Весь світ божевільний! І буде так доти:
- Скриплять реохорди і хмари ідей.

Ох грім пролунає, то буде вже пізно.
І хвилю високу Дніпро підніма.
Сердита та хвиля, і б’є в берег грізно
Наш Розум СОРОК…
- Ще гірш чим пітьма.

Спільнота наша завжди спільна.
Ні! Не спіткає нас пітьма.
Сліпа природа – Божевільна,
Бо електричества нема.
***********
Оце так вправа для ума,
Для тих хто слухає “в пітьмах”.
************
Природа нашего ума –
Одно непостоянство.
Жизнь,
“Что в белке” – она одна.
Где мы!?
Во вне… в пространстве.

Як соромно, люди
Земля ще нас носить.
І сонечко сяє.
А ми що взамін?
Сидить депутат…
Колупається в носі
Упертий віслюк
А їх цілий загін.
**********************
“Хто ж згадку мав, що так зненацька…
Над Всесвітом підуть дощі”.
(Кислотные дожди… Из лжи)
************* *************

Всі перед Богом люди винні,
Ще не родився такий Птах,
Гніздо щоб звив собі у скрині,
Не їв щоб падаль, чи комах.

Всі перед Богом люди винні,
Бо крила Всім в дитинстві дав.
Глузує світ, горланять півні:
“Ти ГомоСапіенс – Удав”.

Усі істоти дійсно рівні,
Як є душа – є оксамит.
В природі ми Царі, Царівни,
Бо Нобель!!! Дав нам динаміт.

Усі птахи, комахи вільні,
І Бог всіх кличе - Далі! Вище!
І тільки люди підневільні.
Скарби ми маєм.
Дім с горищем.

Ми маєм глузд…
Врешт божевільні.
Бо є майно і МАЙБУТТЯ.
В углу ікона…
Всесвіт в скрині.
Ерзац зірок – ерзац життя.

У цьому ми – як люди – спільні,
Хизуємось чий више дах,
І жарти всі тут недоцільні,
Людей рівняти і комах.

Всі перед Богом люди смішні,
І що у кого не болить.
Ми всі убогі…
- Вже потім грішні.
Бо є у нас Шалена Мить.

Зірвать тенети, зіткав що розум.
Набрать в легені Майбуття,
І ні миттєвості на роздум,
Пірнути в Всесвіт – Нове Життя.
****************
“Я в решті решт, дійшов до дому…
Як цуценя в сінях скавчу
Де я блукав – Це всім відомо.
Блукав я довго, до схочу”.
********* **************

Біліє парус у Безодні.
Вся Крига Світу в човні тім
Мандрує він такий самотній.
Нема і згадки про друзів, дім.

Який же вік…
...............Він все блукає?
В якому пеклі не горів?
Що він забув… Чого не знає:
-Нема істоти без боргів.

Неначе прокляв його Всесвіт.
І він у лихо свое пірнув.
Коли б це так:
-То знали б все… Всі!
Спокусу може проковтнув?

Усе оце, не взять до тями
Хто б пояснити врешті міг.
Він із Безодні…
- Не, із ями…
Як це здійснив?
Що… Переміг.

Припонів безліч, всі долає.
Така спекота, він гребе.
Від Неба блискавок благає…
І далі рве собі хребет.

Все бачить, чує, й не гукає.
Що прагне?!
Смерть чи прагне жить?
Кого по світу так шукає,
Чи від спільноти він біжить.

Скажений Шторм – То як метелик.
Ну штиль то каторжник бурлак.
Ця доля дійсно повний келих…
Хто ж він?
Святий, чи вурдалак?

А ЧОВЕН САМ та ні, не красень.
І парубок, та ні, не наш.
Чоло високе, погляд ясний.
Куди він зараз… На Сиваш!?

Що там забув?! Не тихі зорі.
Бо зміст душі – це грім, шторми.
Шукає… сажу в Чорнім морі!?
Навіщо все? Питаєм ми.

Яке століття трощіть душі?
Буття уклад ламає вщерть.
На морі зливи, град на суші
Чого йому потрібно ще?

Бо він і човен, ну двожильні.
(Ні м’язів, пики, гнучкий хребет).
Кіно та й годі. Чахлик в скрині…
І все гребе, гребе. Гребе.

Немає хмар, а Грім лунає.
Переступив він всі «табу».
Його любили. Він кохає.
Та майже Все …
Себе забув.
У москалів усе весілля.
У нас – що день, то сажотрус.
У трощіть квіти старе гілля.
...........
Ти хлопче з НАТО чи за Союз?
І нам це твердо треба знати.
Куди летиш – «Метелик-гусь»!?
“”””””*******”””””””******

Серце б’ється, хвилюється. Хоче.
Зойкнуть так,
щоб втекти через край.
Білі гуси дитинства гогочуть
Батьківщино моя, рідний край.
Он не мятежный… Он одинокий.
И всё на свете, – увы – презрел.
Он…не Высоцкий. Он – Высокий.
И Мир мелел, мелел. Мелел.

Біліє парус у Безодні.
Сковорода! (Григорій Саввович)
Куди ти втік?
Уже ось серпень, четвер сьогодні.
Тебе шукаю за Віком Вік.

С теплом и уважением Павел.
Быть добру, и мирному Небу
Над всей нашей грешной планетой

Павел Яковлевич Клочков   25.06.2023 22:25   •   Заявить о нарушении