Л так

Це був легкий двомісний літак – саме той, за штурвалом якого ви, якщо дуже захочеться, зможете злетіти. Майже як птах – принаймі, піднявшись у повітря, раптом  відчуваешь – що все – твоя доля, доля того, хто поруч, і , нарешті, доля цих крил – у ваших руках. Тому що, за дивним збігом обставин, летіти можна було лише вдвох...
Вони полетіли. Рано-вранці, удосвіта. Він щось казав про ліс, який їм неодмінно треба побачити, а ще краще – зустріти у ньому схід сонця. “Ти знаєшь, як співають птахи... “ А вона розповідала про дитинство, як ночувала у полі. І дивно було – вона каже про поле, а він бачив своє поле, з копицями сіна і озером, що серпанком вигнулося поміж зарослими берегами, озеро, на якому вранці розквітали тисячі біліх зірок. Хотілося зібрати усе найкраще, що він мав, і , наче букет, подарувати.
Полум”яний мотор та крила несли двох  над землею. Вони летіли над містом, і раптові перехожі та пасажири дивилися угору, проводжаючи диво поглядом. Святоши хрестилися. Діти махали руками. А літак набирав швидкість. Інколи мені взагалі здається що він – єдина у світі річ, яка чого-небудь варта. Бо навіть життя можна було колись купити. Можна і зараз.
...Мила, чого ти злякалася? Тут, у небі, немає гріха. Бо це небо. Гріх залишився на землі, і його варто боятися, коли ти у череді прокажених під виглядом ліків п”єшь отруту. Він наступить не раніше, ніж ми зустрінємось з землею.  Я не знаю усіх слів, і не можу усе передбачити – я не Бог. Але чомусь думаю, що він нас любить. Інакше чого б йому допускати нас у небо за життя...
...Боже, як нудить! Мерщій, чуєшь, мер-щій штурвал на себе!..
Ти хочеш додому. Ти кажеш, що ми ще невисоко злетіли. Якби ти не соромилась би сліз, ти би, мабуть, розплакалася. А небо уже плакало, плакало осіннім дощем...  І, як символ перемоги праху над вічним, диявольським оком горіла неонова реклама.
Минула ніч. І день, що не кінчався. Прийшов іще один день. І він, не бажаючи повтору того, жахливого піке, перебрав керування літаком – мрією на себе. Але, повертаючись до початку, зауважу – літаком можна було керувати лише удвох... Я хочу вірити тобі. Хочу відповідати за твою долю так само, як ти відповідатимеш за мою. Я хочу вірити тобі!
Ніщо у світі не з”являється зразу. Все має свій початок.


Рецензии
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.