Мiкеланджело

В капелі над гробницею Лоренцо Чудового вічно журяться Ранок і Вечір, а над убитим у розквіті літ Джуліано – День і Ніч, алегоричні фігури, створені генієм і смутком Мікеланджело. Джованні Строцці написав на «Ніч» Буонарроті такі рядки:
«Ця вічна Ніч, вона спокійно спить,
Перед тобою – Янгола творіння.
І дихає вона, хоч і з каміння,
І заговорить, як її збудить.»
Буонарроті відповів також віршовано: "Caro m'el soimo, е piu l'esser di sasso, - Mentre che'l danno e la vergogna dura..." –
«Так любо спать – любіш закам’яніть,
коли злочинство і ганьба довкола,
не відчувати – найсолодша доля,
 я сплю, мовчи, не пробуй розбудить»
- Це написав Мікеланджело! – зраділа Антуанетта. – Я упізнала! Цей чотиривірш чудово переклав російською Тютчев:
"Отрадно спать - отрадней камнем быть.
О, в этот век - преступный и постыдный -
Не жить, не чувствовать - удел завидный...
Прошу: молчи - не смей меня будить."
- Чомусь у перекладі вірші Мікеланджело звучать краще, ніж в оригіналі, - зітхнув професор. – Прийнято вважати, що геній геніальний у всьому, чого торкається його рука, та музи поезії та живопису чи скульптури нерідко ворогують. Мікеланджело умів надавати досконалої форми каменю, та, на жаль, не віршованим рядкам. Геніальний зміст часто суперечив кострубатій римі.
- А мені подобається! На щастя, я не знаю італійської аж так досконало, щоб виявити недосконалість генія! – розлила по дикому каменю стін Палаццо Веккіо дзвіночки сміху Антуанетта, чомусь закохана у фанатичного раба різця і пензля.
- Зате я знаю. І погоджуюся з критиками. Хоч думки – рідкісної глибини. От наприклад: «Є нерухомість в славі епітафій. Їй не лунать гучніше чи тихіш, того, що мертві суть, і праця їх – конечна.»