Я п ю тебе великими ковтками
Моє тіло, змагаючись на швидкість із процесом мислення, стрімко несеться на вулицю - на паркан - на дах... Стою із закритими очима обличчям до обличчя з вітром. Ось він - твій дотик... Насолоджуюся цією миттю... Щось холодне і вогке забриніло несподівано на вустах. Потім на правій щоці, на носі... Дивно... Відкриваю очі. Весняне повітря просякнуте ідеальною симетрією зимового кришталю... Все завмерло - окрім пухнатих дотиків і мого несамовитого серця.
Раптом хочеться зрушити з місця. На даху залишаються мокрі силуети від моїх кросівок, що неминуче топчуть твої холодні несправджені дотики.
Заходжу на кухню і варю каву. На щастя, вона занадто специфічна за властивостями, щоб за нею можна було відчути твій присмак. Я п'ю її маленькими ковтками. На відміну від тебе вона реальна.
ПЕРЕВОД НА РУССКИЙ http://www.proza.ru/2009/08/13/960
Свидетельство о публикации №209081300956
"Просторово-ілюзорна дифузія між Вами і Ним".
Мабуть, таке буває з багатьма закоханими.
Дякую, сподобалось.
Владимир Василюк 13.12.2011 23:31 Заявить о нарушении
Про дифузію ви дуже влучно висловились.
Юлия Эбервейн 16.12.2011 20:50 Заявить о нарушении
А іноді як "зморозиш" щось - не те що інші не розуміють, а й сам не втямиш що сказав.
Мабуть, то Зверху підказують.
Владимир Василюк 16.12.2011 21:06 Заявить о нарушении