Чарiвний годинник

Бігаючи разом з товаришами, маленький хлопчик за щось зачепився і впав. Коли він підвівся, то побачив годинник дуже дивної форми.
-Так ось чому я впав! Це ти винен, годиннику! Мабуть ти хо-чеш, щоб я взяв тебе собі, але ти якийсь дивний, може старо-винний. Подарую його батькам.-
- Не можна брати чужу річ. Його хтось загубив і тепер розшукує. Годинник і справді дуже дивний і старовинний. Він повинен мати велику антикварну цінність. Треба повісити об’яву, –промовив тато.
Через деякий час,  спираючись на палицю, прийшов до них дуже старий чоловік.  – Я по об’яві- промовив він. – Це дій-сно мій годинник, він дуже дивний, чому- дізнаєтеся самі. Мені вже багато років і настав мій час покидати землю. Я до цього готовий і тому не сумую. Я прожив  цікаве і довге життя, але на жаль  в мене нікого не залишилось, а я б хотів, щоб мій годин-ник потрапив в добрі руки. А ви, я бачу, дуже хороші та чесні люди, а годинник мій сам вас обрав. Я не губив його, а поклав, щоб він сам обрав собі хазяїна. Нехай він принесе вам багато довгих, щасливих років.- Промовив старий і пішов.
  Батько з сином дивились одне на одного  від подиву не спроможні промовити й слово, і тому навіть не встигли подяку-вати.
  Опам’ятавшись, вони почали розглядати годинника.
- Він і справді дуже дивний. Замість годин – роки, замість хви-лин – місяці,  а секунди – дні. І чомусь він стоїть . Може не-справний. Його мабуть жоден майстер не відремонтує, бо це дуже старовинна річ. Але все ж таки спробувати треба. Для цьо-го необхідно знайти старого майстра. Може він і розбереться.-
Нарешті знайшли майстра. Той дуже довго мовчав, а потім за-питав, звідки в них цей годинник. І йому розповіли.
- Він справний, він єдиний в усьому світі. Я чув про ньо-го. Цей годинник лічить роки, місяці і дні, що лишилися жити людині, якщо вона запитає. Звідкіля він взявся - ніхто не знає, але він передається із покоління в покоління. Якщо не боїтесь , то запитайте.-
- Я боюсь- сказав батько. – А я ні- вигукнув малий. – Я завжди питаю про це зозулю, а тепер запитаю годинника.-  І за-питав.
Стрілка почала швидко крутитись і нарахувала дуже ба-гато років. Всі посміхнулись. Годинник був справний.
Трапилось так, що чутка про дивний годинник облетіла все місто. Багато людей хотіло дізнатись, скільки їм залишилось жити, щоб спланувати роки, що залишалися. Батьки хлопчика привітно зустрічали всіх бажаючих і, звісно, нічого за це не бра-ли.
Лише одній людині все це не давало спокою. – Як же так, що вони не беруть грошей. Це неможливо! Як багато гро-шей можна заробити на годиннику!- Розмірковував він.
Одного дня, коли господарі були на роботі та у школі, він відчинив двері й викрав дивовижну річ. В нього були ключі майже від усіх квартир міста. Фах у нього був такий - ходити по квартирах.
Вночі, задоволений, він подивився на вкрадене і ледь не втратив тяму зо страху. На циферблаті світилося: «Запитай! Скільки!»  -Скільки?- мимоволі простогнав той. Стрілка тільки ворухнулась і стала. Від жаху нечистих діл майстер  помер.
Коли відчинили двері, то побачили мертву людину з ви-кривленим страхом обличчям. Годинника ніде не було. Він щез так, як і колись з’явився. І мабуть на краще, щоб не знати зайво-го.