Незбагненнiсть душi людськойi

    
     Дорога прудкою ящіркою дряпалась вгору.  Праворуч непорушною вартою стояли сосни, ліворуч  стрімка круча з чагарниками поміж скель шугала далеко донизу. Погляд розчинявся в тій прірві, так і не зачепившись бодай за яку опору.  Машина важко сапала, підіймаючись по крутому схилу.
     Тетяна давно не була у селі і тепер завмерла від того дива, що постало перед її очей. Конкуруючи з небом у яскравості відтінків блакитного та золотого, ніби в нагороду за потрачені зусилля, величний храм зустрічав того, кому стало сил подолати важкий підйом. Тут можна було знайти відпочинок  втомленим ногам і прихисток душі неприкаянній.
     З давніх давен для зведення храму вибиралась сама висока точка на селі, щоб хрести й куполи було видно з усякого місця. Щоб у будь-яку мить нагадували вони людям про марноту життя мирського та час від часу пробуджували прагнення рухатись догори.
     Ще п’ять років тому на руїнах фундаменту, що поріс високою травою, припинали худобу для паші, а молитись ходили до іншого села.  І мало хто вірив, що молодому священикові, котрий приїхав на Поділля із Закарпаття, стане сил відновити храм за старим проектом. Але той вперто досліджував архіви, оббивав пороги місцевої адміністрації, шукав спонсорів і відмовлявся будувати маленьку капличку, вважаючи справою честі відродити храм у первинному вигляді. Він віднаймав за власний кошт учителів з музичної школи для занять з півчими, підтримував тісний зв’язок з місцевою молоддю (адже недарма в давнину школа і церква завжди будувались поруч), влаштовував недільні заняття для дітей, екскурсії до монастирів та святих місць.
     Та якщо гориста місцевість чимось нагадувала отцю Ярославу його карпатський край, природу місцевих жителів так і не збагнув до кінця. Не раз терпів святотатства, здійснені священиками іншої конфесії. І не розумів, яким чином може віддалити людину від Бога молитва рідною мовою?
     Постійні сварки прихожан, навіть на території храму, пересуди, жадібність та заздрісність, претензії у привласненні коштів людських – все це примусило його після завершення будівництва повернутись додому. Служби сьогодні відправляє інший священик.
     А зведений храм дарує надію і допомагає віднаходити блукаючим над прірвою душам дорогу до Бога.

     ***

Продовження http://www.proza.ru/2011/04/17/693