Кохання

Чи кохаю? Я не знаю певно,
Та я часто бачу у ві сні,
Що ти поруч, і в твоїх обіймах,
Так приємно й затишно мені.

Прокидаюсь- і тебе немае поруч.
Що ж, життя бува таке сумне.
Та надію маю, може згодом
Дивом, покохаеш ти мене.

Та чи покохаеш?- Сумніваюсь.
Звісно- ні, навіщо я тобі?
То чому ж страждаю і караюсь
І молюсь за тебе й у ві сні?

Я сумую без твоїх лукавих,
Та таких усміхнених очей,
І без вуст твоїх, які б я цілувала
Певно сотні днів та і ночей.

Зараз все залежить лиш від тебе.
Все покину й за тобой піду.
Але знаю – щастя не зазнаю,
Бо знайду не радість, а біду.

Хай лишится все, як і до нині.
Краще так, ніж знову ти чужий.
Та напевно не в найкращу днину,
Ти зустрівся на шляху мені.

Попрощатись я не маю змоги,
Знову набридатиму тобі.
Але ти відмовиш, й тільки спогад-
Все, що залишаеться мені.

Цього досить. Час лікує, кажуть.
Може, допоможе і мені?
Ну, а доти я поплачу мабуть,
Це на краще буде, любий мій.

Хай кохана, та, що уподобав,
Береже тебе від всіх нещасть.
Лиш цілунок мій гірко-солодкий
В мріях ти отримаеш, чи в снах.

Він торкнется вуст твоїх так ніжно,
Що збудить не  зможе він тебе.
Як метелик зникне за хвилинку,
Та все ж згадаеш ти мене.