Сiрники

Швидко вийшовши з провулку, в якому, до речі, нестерпно дмухав вітер, він, немов старий собака, якось боком пішов до магазину. Це був шостий магазин за ніч де він побував, і останній з нічним відділом. Цей магазинчик – остання надія, чекати до ранку не було сили. Вже підходячи до того дому, біля якого і стояв маркет, він на мить кинув свій погляд на зупинку, що була на іншому боці вулиці,  і побачив веселу кампанію п’яних шахтарів, що поверталися зі зміни. Він зупинився і почав вдивлятися у цю зграю годувальників своїх родин. Вони були веселі і п’яні, шли собі та співали невідому, навіть їм самим пісню. Біля зупинки у сутінках стояла машина, ніби чекаючи чогось, коли шахтарі залишили її позаду з неї вийшло двоє. Перший щось сказав шахтарям, та вони його не почули, тоді другий підбіг до них і схопив крайнього за сумку, що своїм ременем перетинала господаря навпіл. Той різко зупинився і хотів з розмаху вдарити зупиняючого, але зустрівся з ним очима і опустив руку. З іншого боку дороги не було видно хто ті двоє, та він вже почав здогадуватися. При першій же думці про них, він вирішив: «бігти. Бігти до тих пір, доки не впаду!». Але подумавши ще декілька секунд, вирішив що нікуди бігти не треба, адже у нього не було ані грошей, ані нічого такого що забороняв закон, тож патруль не міг мати до нього претензій.   
Цікавість пересилила нещодавній страх, і він рішучим кроком рушив на інший бік вулиці. Порівнявшись з патрулем та його хмільною здобиччю, він подивився на обличчя учасників діалогу. Обличчя шахтарів все ще залишалися червоними від морозу, та веселими від випитого. Патруль, який тільки-но вийшов з теплого салону старого «бобіка», виглядав дуже змерзло, молоді лиця випромінювали своє небажання довгої суперечки, та зосередженість. Оскільки розмовляли вони голосно(шахтарі особливо), то він чув їхній діалог у всіх деталях:
- Почему шумим? Гражданам спать не даем? – питався Зупиняючий. Він виглядав старшим за свого напарника, і напевно, був головним. Напарнику було трошки за двадцять, але він намагався виразити всім своїм видом «досвід оперативної праці».
- А мы это… ну, не мешаем никому. Никто ж не жалуется! – апелював самий старий гірник. Йому давно за п’ятдесят, і працював він тільки заради сина(принаймні, він так казав). Троє його друзів були значно молодше і гладше за нього, вони стояли мовчки.
- Так кто на вас пожалуется? Вон вас, какая толпа! Содержимое карманов предъявите – чемно попросив Зупиняючий.
Шахтарі стояли мовчки і не ворушилися, в кишенях був аванс за лютий. Якщо показати – все заберуть.
- Вы блять, оглохли? Содержимое карманов быстро! – втрутився Молодший.
Вони продовжували мовчки стояти. Тоді Молодий вихопив свою палицю і вдарив «по тормозах» старого. Той присів і вхопився за ногу.
Його товариші, як по команді, почали гамселити Молодшого. Один з них підняв з землі резиновий «аргумент» і вдарив Зупиняючого по обличчю, він впав і вхопився за голову. Гірники розділилися по двоє на патрульного, і почали лупцювати тих ногами. Зненацька, якась бабуся визирнула у вікно і крикнула:
- Ану прекращайте, алкашье проклятое! Сейчас милицию вызову! -  гомоніла вона.
На її крик троє з розбишак підняли голови, тільки один з молодих продовжував лупцювати молодшого патрульного. Зупиняючий оцінив ситуацію, швидко підвівся, вихопив пістолет і вигукнув:
- Всем на землю! Пидары несчастные!   
Підори лягли. Молодший повільно підвівся, обтрусив бушлат від снігу, дістав мобільний телефон, кудись подзвонив і пішов до машини.
Сашко, як стояв і дивися на все це, стрімко пішов, так щоб його не було видно під ліхтарями і опинився біля магазину.
Тим часом Молодший підійшов до місця сутички и почав обшукувати лежачих. З відстані Сашку добре було видно як зникали гроші з кишень шахтарів. Коли Молодший обшукував молодика який не припиняв його лупити, він дістав з його куртки малий пакетик, і зацокотів немов цвіркун.
- Мало того что нападаешь на милиционеров при исполнении, так с собой еще и наркотики носишь! – тоном мудрого вихователя сказав Молодший.
Сашко підійшов до «віконця» у сталевих дверях магазину і постукав по закритій віконниці. По той бік дверей ніхто не подавав ознак життя.
- Вы трое свободны, а вас, горе наркокурьер, я попрошу остаться! -  вдоволений своїм жартом, сказав Зупиняючий.
Троє пішли, ганебно кинувши свого товариша.
Сашко хотів ще раз постукати у віконце, але, раптом, воно відчинилося і роздратована дівчина, яку розбудив Сашко, мляво спитала:
- Ви щось хотіли?
- Так. У вас є сірники?
 - Сірники? – спитала продавчиня, нібито це їй почулося.
Вона навіть образилася, що якісь там кляті сірники не дали їй поспати. Протилежної думки дотримувався Сашко, наразі сірники для нього були чимось божественним, і через це, його дратувала якась там курва з нічного віконця.
- Сірники. Якщо вони все ж таки у вас є, дайте подивитися.
Курва зникла за дверима, але повернулася дуже швидко.
- Ось, будь ласка – це означало: «На, тільки від’єбись»
Сашко обережно взяв до рук коробочку з сірниками, відкрив її, достав одного з представників шматочкiв дерева з сірою на кінці, узяв його двома пальцями і підняв до світла, уважно на нього подивившись, поклав назад до коробочки, закрив її і простягнув Курві.
- Три упаковки, будь ласка – Сашко був щасливий, немов виграв мільйон.
Цього разу продавчиня не заходила за двері, а просто простягнула Сашкові товар.
Він розплатився і вже збирався піти, але Курва зупинила його запитанням:
- А навіщо вам так багато сірників?
Сашко посміхнувся і повільно пішов до дому. Вже почало світати, Молодший і Зупиняючий стояли спиною до світанку, сонце світило поза їх спинами, і вони були схожі на апостолів. На вулиці більше нікого не було, для Сашка день починався якомога краще.

Довідка: сірники(тут) - один з компонентів "ширки", дешевого наркотика який виготовляють в домашніх умовах наркомани. Доволі важко знайти потрібну сірку для "шири"