Бабуня

 Вельми вдячна за допомогу у перекладі Ірині Мадригі               
http://proza.ru/avtor/trembita


                ___________


Вона прокинулася рано-ранесенько. Ще темно. Півні тільки починають здригатися уві сні, підморгувати лівим оком. Скоро й вони прокинуться та заспівають ранкову пісню.

Стара одягнулася, покрила сиву голову святковою хустинкою та уважно передивилась, чи усі яєчка цілі. Бо ж до дітей повезе. А що ще вона може їм привезти? Господарство вже не те, що раніше. Кури та картопля на городі.


А вона їде правнучку подивитися. Це ж її радість, її щастя, іі надія. Немовляточко ще. Тільки ходити починає, перші слова лепече.

До зупинки йти через усе село. І йти далеченько, та й ноги вже не ті. Ходою не дійдеш. Потихесеньку, тихо йде стара. З гори, попід гору, повз занедбані хатки, зарослі бур’яном.


Це її село, її батьківщина. І дитинство, голодне, і молодість неспокійна. Діти кличуть до себе, вмовляють переїхати. Але ж хіба можна залишити свою неньку, свого тата, свого сина? Чекають вони на неї. Під вербами, покриті квітами, вмиті дощами. Не відпускають. Та й не слід.


 Ходитиму щотижня до вас, доглядатиму за вами, поки ще землею ноги ходять.
Піклуватися, згадувати і чекати зустрічі.


А поки ще є сили, до дітей їде стара. Правнучку на руках поколихати, казочку на ніч розказати. Передати тепло свого серця, щирість власної душі. Бо ж це її радість, її щастя, її надія.




2. 06. 09р.