Cлезы Золушки

 Сльози Попелюшки               

Я остовпіла, коли на роботі  побачила  своїх колегинь у  парадних сукнях. Ні, вони завжди одягаються зі смаком! Але сьогодні мусить бути якийсь особливий привід. Цікавість перемогла мене і я подалася в розвідку. На кухні побачила Аллу. Вона вже розливала у філіжанки гарячу каву.  З першого погляду закохалася в її нову еротичну блузку чорного кольору.  З глибокого декольте  звабливо випирали великі груди пані Алли. На спині у неї зашарілася білосніжна оголена янгол-дівчина у невинно-звабливій позі. Янгол зовсім не схожа на звичних церковних. Є в ній щось грішне, земне. Мені чомусь спало на думку, що  з таким «янголом»  мріють кохатися чоловіки.

- Ви сьогодні дуже сексуальна, - зробила Аллі комплімент. – А для кого ви так файно нарядилися?

– В обідню пору  наші мужчини вітатимуть жінок з днем 8 березня! – посміхнулася.

– Як? - вигукнула я. – Сьогодні ж тільки п’ятниця!

Її слова вкололи мене шпилькою прямо в серце. І я почала скрипіти, мов ревматизм у суглобах.

–  Хоч би хтось із них прошепотів на вушко мені вчора! Я би теж вдягнула своє найкраще плаття, зробила б собі зачіску і була б схожа на принцесу!  А то прийшла на роботу у звичайній сукні, як Попелюшка після балу.

Алла зрозуміла, що мене треба рятувати.

- Це ж не кінець світу! Вище ніс!

- Це – апокаліпсис! Я геть скисла.

-  Не драматизуй! Ти – молода, симпатична, талановита, успішна! Гарні вірші пишеш! Й
сукня в тебе  святкова! Що ти хибить?

- Сукня – буденна. Нічого особливого...

Я знову глянула на своє плаття  і поморщилася.

– Вони такі байдууууужіііі!

– Хто?

– Наші чоловіки!

- А вони натякали на планірці, що в п’ятницю буде скорочений робочий день. Ти чим слухала?

- Я натяків не розумію.

І прибита почовгала  до свого кабінету. Настрій – пліснява. Сьогодні ви всі розтовкли  мене! Позичте й мені, хоч на кінчику ножа, вашого егоїзму та цинізму, щоб я змогла віддати вам  вашою ж монетою. Навіть Оксана, яку вважаю своєю подругою, не проговорилася. І Богдан  вдавав, ніби нічого не знає. А йому гратися у Штірліца  не пасує.
 З коридору долітали веселі емоції й чулися кроки жіночих каблучків. Біда у тім, що на нашій роботі  жінки хвалять одна одну з обновкою  чи  з модною зачіскою. Офісні чоловіки схожі на непрацюючі світлофори. Хоч як перед ними цьицьки виставляй та ноги показуй, вони ніяк не реагують. Наші мужчини талановито тільки нерви псують і сум навіюють. У їхньому товаристві так незатишно!
Мій мозок кусали мільйони мурашок. Мені треба змінити обстановку. Вийти б надвір, до  веселих цвіркунів-дзвіночків і вкрасти собі трошки їхнього розсипчастого сміху.
В коридорі знову стрілася з Аллою.
- Не переймайся ти так! А для кого тут  одягатися гарно?  У них у всіх давно вже, мабуть, напівшостої стоїть, - махнула рукою. – В інших організаціях  мужчини уважні, харизматичні. 8 Березня своїх колегинь ведуть у ресторан.
Мені ж бо про вечірки в ресторані залишається помріяти. Я ще раз повитріщалася на Аллину звабливу блузку.Згадала, що сама залишуся 8 березня, бо чоловік проміняв мене на свекруху.І непомітно для самої себе в душу закралася «закарпатська жабка». Спершу вона була мініатюрною чорною цяточкою. І, коли процес її адаптації в моїх грудях пройшов, вона почала рости. За якісь лічені секунди «жабка» набула розмірів мого тіла й мене нарешті прорвало. Я розплакалася.  Але це були сльози швидше маленької ображеної дитини, ніж дорослої заздрісної жінки.
Сльози Попелюшки.