Замилування Дивом II

Мило, лагідно, сумно... Стомлено споглядаю змаліле довкілля. Змаліле... Так ніби оковид окреслений лише межами моєї садиби... Світ з його лавами та гонами десь там... А тут пахне свіжоскошене сіно, акація та любисток...

Малому радію дитинно. Дивно так стало довкола. Диво присниться і явиться в день. Неня постукає в двері. Рипне підлога. Кроки, кроки... Кроки знайомі, рідні...Радо стріпнеться серце - - " Мамо, невже Ти жива?" - Тишa озветься луною...Тиша.

У біломо шумі - піна світів таємничих у шумовинні дощу на асвальті*. Смальтою спогадів стіни думок викладаю. Білим гаптує по білому. Слава Всевишньому зору ще стачить...

Згадую іноді травень священного року, що умістив три століття. Літо бездонного  в пам'яті щастя. Світу не сила втримати довго його. Серцю ж натомість снаги наддостатньо.

"Тату, невже ти живий?"  Дивне питання, дивне... Рипне підлога та птах за вікном затріпоче...


16.07.2004 - 27.05.2010