Небо в жмуток

     Переклад за допомогою Iрини Мадриги
http://proza.ru/avtor/trembita            





               
               
                Жаркого лiта  бувають
                холоднi тiнi
               




        - Яка незвичайна картина. Наче на ній присутній ще один персонаж. Ці два величезні оберемки польових квітів належать йому, вірніше їй.
 
        З моїм недавнім знайомим ми розглядали картини на влаштованій ним виставці. Та, що привернула мою увагу, була невеликого розміру. Такі, зазвичай, використовують для етюдів. Картина написана у світлих, сонячних тонах, в легкій, імпресіоністській манері. Зелена галявина, покрита польовими квітами. На задньому плані, на тлі синього, безхмарного неба, - білий літак. Від нього, назустріч художникові, простують дві фігури - високий льотчик, у білій льотній формі, і маленький хлопчик у матроському костюмчику. Кожен несе в руках величезні оберемки синіх волошок. На лицях застигли щасливі посмішки люблячих людей. Картина повна сонця, пронизана світлою ідилією та любов*ю. 
 
                ______
 
        Світанок. Їдальня сповнена сонцем. Через напівпрочинені вікна, запнуті легким тюлем, долинають клаксони проїжджаючих кабріолетів. Люди поспішають покинути задушливе місто. Сьогодні неділя. За великим круглим столом, накритим білою накрохмаленою скатертиною, сидять троє. Глава сімейства - темноволосий мосьє, його дружина - витончена, красива молода пані, та їх маленький син.
        Подали  чай. Невдовзі хлоп*я впоралося зі сніданком і поглядом виклопотало дозволу покинути їдальню. Його мама тепло посміхнулася й кивнула головою. Щасливий малюк схопився, і, вже біля порога, озирнувшись, запитав:
        - Татусю, ви обіцяли відвезти нас сьогодні на аеродром.
        - Неодмінно, синку. Біжи перевдягнись, а я дам розпорядження приготувати автомобіль.
 
        Незабаром і чоловік підвівся з-за столу, поцілував у волосся дружину.
        - Ти сьогодні вся світишся, люба.
        - Це просто сонце, - посміхнулася  вона. - Літні днинки…
 
        З під'їзду старовинної садиби вихопився хлопчик. Довгий, ясно-бежевий автомобіль з відкритим верхом уже чекав поїздки. Хлопчик підбіг до дверцят водія :
        - Вітаю, мосьє Шульц!
        - Здрастуйте, мосьє Закревський! Я  бачу, ви вже готові.
        - Так точно! - весело відчеканив хлопчисько і довірливо додав, - тато везе нас на свій аеродром.
        - Отже, вам, напевно, вдасться  політати? Я, ось, ніколи не  літав. Радий за вас, мосьє  Закревський.
        Тим часом вийшли батьки хлопчини, і Шульц поступився місцем панові Закревському.
 
        Мальовниче, затишне бельгійське містечко проносилося повз. Попереду рідкісний  вихідний, що проводиться з сім'єю. Пан Закревський - авіаконструктор. Ось вже чотири роки він з дружиною та сином живе у Бельгії. Після революції родина змушена була тікати  з окупованої України.  Сам Закревський ледь урятувався від переслідування НКВД. Ті були зацікавлені в професійних знаннях одного з провідних авіаконструкторів. У Бельгії вдалося, нарешті, налагодити спокійне буття і знову повернутися до улюбленої справи. Справи всього життя.
 
        - Мамо, а ви - художниця, чи - художник? - запитує хлопченя.
        - Гадаю, що, все-таки - художник. У будь-якому  разі, хочеться на це сподіватися.
        Молоді  батьки весело перезиркуються.
        - Татусю, а якби мама літала на літаку, вона була б - пілотом, або, все ж, - пілотчицею? - по-дитячому кумедно запитує малюк.
         - Наша мама, напевно, була б  льотчиком. Я просто в цьому  упевнений.
        Батьки  сміються, а хлопчик щасливий. Щасливий від того, що світить сонце, що вони разом їдуть на машині з відкритим верхом, що, нарешті, не потрібно сахатися людей і ховатися від них по далеких родичах.
        "Так буде завжди" - думає хлопчик. -  Ми тепер завжди будемо щасливі.  Завжди будемо разом. Завжди, завжди!»
 
        Один  з приватних бельгійських аеродромів. Приземкуваті, пофарбовані білим, ангари. Літаки, аероплани легких конструкцій. Злітають, приземляються. Тут особлива атмосфера, атмосфера свободи й спорідненості з небом.
        Мосьє Закревський витягнув з багажника етюдник і встановив його поруч з  автомобілем.
        - Ми пройдемося. Покажу малюкові  літаки. Коли наш буде готовий,  повернемося за тобою.
 
        Жінка розклала на низькому ослінчику фарби, кисті, палітру. І, встановивши на етюднику чисте, заґрунтоване полотно, подивилася поперед себе. Білий літак красувався на тлі синього неба. Його колеса потопали в траві. Жінка почала накладати упевнені мазки.
        - Ларочко! – підійшов до неї молодий  чоловік у льотній формі, -нарешті, пан Закревський привіз вас сюди. Він, часом, буває такий захоплений роботою, що забуває про геть усе. Я давно казав йому,  нехай дитина подивиться на ті дива, що він створює.
        - Так, Шмідте, нам з сином довго довелося його вмовляти. А зараз ми навіть полетимо.
        Жінка продовжувала малювати. Її обличчя сяяло тихою радістю.
        - Знаєш, Шмідте, я нарешті щаслива.  Зараз це відчуваю найдужче. Позаду увесь той жах….
        Вона  змовкла.
        - Хотілося б вірити, що вас залишили в спокої.
        - Ти думаєш, вони й тут можуть нас дістати? - дещо стривожено запитала Лара.
        - Пробач, давай змінимо тему. Я не повинен був говорити про  це. Сьогодні такий світлий день.
        - Ти правий, будемо насолоджуватися!
        - Поглянь, - сказав Шмідт, - тобі несуть  небо.
        Попереду  біг хлопчик, за ним крокував усміхнений Закревський. Обоє стискали величезні оберемки небесно-синіх волошок.
        - Привіт, Шмідте! - весело гукнув Закревський, - намагаєшся спокусити  мою дружину?
        - Стараюся щосили. Але, як на мене,  це даремна праця.
        - Стривайте! Постійте хвилинку так! - вигукнула Лара, - я хочу зберегти вас.
        Відблиски, холодні тіні, біла форма чоловіка, хмара небесно-синіх волошок, білий літак. Щасливі, усміхнені обличчя, рідних, близьких людей.
        - Матусю, ми підготували літак.  Ми зараз побачимо небо, і я зможу торкнутися, нарешті,  хмар! - радісно вигукнув малюк.
        Попереду  пролунав шум двигунів.
        Лара  поглибила тіні під кашкетом чоловіка.
        - Ти дивовижний художник, - мовив Шмідт, - коли-небудь обов'язково влаштую  виставку твоїх робіт.
        - Я ловлю вас на слові, мосьє  Шмідт, - відгукнулася жінка і додала, - якщо здійметься  сильний вітер, будь ласка, покладіть полотно на заднє сидіння.
        Лара  поспіхом витерла пензлики і, поправивши капелюшок, гайнула навстріч чоловікові та синові. Вони підхопили її попід руки і побігли до літака.
        Шмідт залишився біля авто. Він вирішив поспостерігати за польотом. Літак розігнався по рівному полю і плавно набрав висоту. Закревський був асом. Машина корилася йому сповна.
        "Я  радий за них, - подумав Шмідт  - якими змученими і втраченими вони були, коли приїхали з  України. Це була справжня втеча. Хоч як важко було покидати батьківщину, та слід було рятувати дружину й дитину. Тепер усе буде інакше. Тепер ...."
        Від  оглушливого вибуху в небі спалахнуло друге сонце. Воно неспинно наближалося до землі.
        - Ні! Ні!
        Шмідт дивився немов на уповільнені кадри якогось фільму. Літак Закревського палахтів і падав.
        Десь біля ангарів заволала сирена. Люди, пожежні  машини, крики.
        Шмідт побіг також, але, перечепившись, упав долілиць в траву. Йому не хотілося вставати. Навіщо? Адже їх немає. Немає. Вони назавжди залишилися в небі.

 
 
        …Рядок з газетного повідомлення: «Внаслідок  ретельно проведеної експертизи було виявлено вибуховий механізм з годинниковим пристроєм».