Полудне.
Широкеє поле безлюдне,
Довкола для ока й для вуха
Ні духа!
Ні сліду людей не видать...
Лиш трави, мов море хвилясте,
Зелене, барвисте, квітчасте,
І сверщики в травах тріщать.
Без впину
За річкою геть у долину,
І геть аж до синіх до гір
Мій зір
Летить і в тиші потопає,
У пахощах дух спочиває, -
У душу тепла доливає
ПростІр.
Втім - цить!
Яке ж то тихеньке ридання
В повітрі, мов тужне зітхання,
Тремтить?
Чи се моє власнеє горе?
Чи серце стрепалося хоре?
Ах, ні! Се здалЕка десь тільки
Доноситься голос сопілки.
І ось
На голос той серце моє потяглось,
В тім раю без краю воно заридало
Без слів.
Тебе, моя зоре, воно спогадало
І стиха до строю сопілки
Поплив із народним до спілки
Мій спів.
Другий жмуток 2
© Copyright: Украинская География Сайта, 2010
Свидетельство о публикации №210072401054
Свидетельство о публикации №210072401054
Рецензии
Це вже інакша поезія, ніж була в "Першому жмутку". Тут не тільки особисте, а й громадянські мотиви прориваються.
Ирина Мадрига 24.07.2010 22:18 Заявить о нарушении
Ирина Мадрига 24.07.2010 22:18 Заявить о нарушении