Ярослав Iвашкевич. Святиня в Сегеще

То вже ти! Ніби мудре, добросерде обличчя,
Складене на утомлені зеленуваті долоні!
Твоїх колон вогнище у безпощаднім сонця полоні,
На зелені перевалів, самітнику, молитвуєш довічно.

Голубі гори, сиве небо тримає охорону,
Коли понесуть сонце в ніч мідні коні;
Ти вмираєш вечірнім життям у мовчання короні,
Кажучи грецькою "Отче наш" ночі самотній.

Святиньо, а чи не досить з тобою півпомерлими бути
І тіні твоєї смерті вдихати, добродійна –
Потрібно нам твоє сонце дзбаном для вина пити

І колон кістки змінити на струни медові, сладкіші,
Смерть бо швидка і коротка. Потрібно життям жити.
Не твоїм, Ярославе – все ж Життям Іншим.


Jaroslaw Iwaszkiewicz. ;wi;tynia w Sege;cie

To ju; ty! Niby m;dra dobrotliwa twarz
Z;o;ona na znu;one zielonkawe d;onie!
Twoich kolumn ognisko w ci;;kim s;o;cu p;onie,
Na zielonej prze;;czy, samotnico, trwasz.

G;ry niebieskie, niebo sine trzyma stra;
Kiedy unios; s;o;ce w noc miedziane konie;
Umierasz wieczornym ;yciem w milczenia koronie
M;wi;c samotnej nocy greckie "Ojcze nasz".

;wi;tynio, nie do;; z tob; p;;umar;ym by;
I cienie twojej ;mierci wdycha; dobroczynne -
Trzeba nam twoje s;o;ce dzbanem wina pi;

I kolumn ko;ci zmieni; w struny miodop;ynne,
;mier; bo lotna i kr;tka. Trzeba ;yciem ;y;,
Nie twoim, Jaros;awie - ale ;yciem Innym.