Лина Костенко. Стояла груша...

С украинского

Стояла груша, зеленел лесочек.
Печалью небо дивное сияло.
И был у груши тонкий голосочек,
Она меня им в детство зазывала.

Я с нею долго в поле говорила,
Не слыша шума-грохота дорог.
А глыбы, что я днём переносила,
Седой Сизиф тем временем стерёг.

Мы, не таясь, болтали с ней свободно.
Нам не хотелось никуда идти.
Она страшилась осени холодной,
А я боялась шума суеты.

Кукушку с нею слушали. И будто
Дымились тучи, мир стал неземным.
Сизиф дымил горькущей своей трубкой,
И быть ему хотелось молодым.
***


Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.

Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.