Спринтерськi перегони з Афганським гончаком. -укр

«URBAN NATURE» 

Спринтерські перегони з Афганським гончаком.
 
Є у нашому місті одна тиха вулиця, по якій я більше всього люблю їздити на велосипеді. Вона тягнеться з найвищої точки вниз півколом до центра. Машини їздять рідко, покриття дороги гарне. Спускаючись по ній, можна випроставшись кинути руль і без рук вільно котитися вниз. Місцеві бабусі мене давно знають: буває крутять пальцем біля скроні, і щось таке, в тому ж дусі, говорять навздогін. Я не звертаю увагу. На цій вулиці сталась у мене зустріч з однією особливою собакою. Розповім по порядку.

В черговий раз їду собі, як завжди, коли «крутять пальцем». Біля узбіччя дороги стоїть машина з іноземними номерами. Біля машини красивий, доглянутий пес – Афганський Гончак. Зразу було видно, що в цьому місці він вперше. Ворота відчинені, хазяїн у дворі, але собаці там, схоже, нудно. От і вийшов познайомитись з місцевістю навкруги. Я скинув швидкість, притормозив. Ви ж знаєте, як собаки «люблять» велосипедистів. Пес здаля помітив мене, повернув голову. На мене глянули розумні, зацікавлені очі. Тільки глянув, а я вже знав – він не кинеться. Відчулось, що він зрадів. Йому щось від мене було потрібно. Я тихо проїхав поряд, з такою ж цікавістю дивлячись на нього. Собака стояла, проводячи мене поглядом. По тілу у нього, неначе хвилі на морі, грали м’язи. Рухаюсь далі, а він чогось чекає, проводячи поглядом і дрібно переступаючи на подушечках лап. Я все оглядаюсь назад. Відстань між нами була вже метрів 50 -60. Пес ставав все нервознішим. І я здогадався – він давав мені «фору». Ще секунда–дві і він,  як-то кажуть, як з цепу зірвався, галопом помчав за мною. Я щосили натиснув на педалі. Я не тікав, бо то було змагання. Набирати швидкість з гори було просто, та як я не старався, швидкість між нами невідворотно швидко зменшувалась. Який-то був біг! Щось схоже бачив колись у рекламному ролику, та в житті все було набагато ефектніше. Він проплив поряд, як на швидкісній трасі «Мерседес» обходить старенького «Москвича». Може, наше змагання тривало б і довше , та вулиця, на жаль, скінчилась. Вдовольнивши свою гордість, і впевнившись, що все так і повинно було статись, переможець перегонів дрібною риссю, з піднятим хвостом, повернув назад. Втрете порівнявшись зі мною, Афганець зупинився, якось дивно повернув голову набік і вниз, неначе вибачаючись. Коли ж я тихо свиснув йому, він ще раз глянув таким же розумним поглядом і повернув до своєї машини.

Така-от історія.