Ракетний завод i ЦРУ. -укр. -

Ракетний завод і ЦРУ.

(Перебрехи  з  народного)

                И нача ставити городы
                По Десне,
                И по Востри,
                И по Трубежеви,
                И по Суле,
                И по Стугне.

                Радзивіловський  літопис.  988 рік.

Місто Васильків, за час свого існування, має багато всяких історій, адже йому більше 1.000 років. Вони більше, або менше відомі в різних колах науковців та істориків–краєзнавців. Але є ще одна, новітня і маловідома, про завод, який в місті всі знають як «Ракетний». Чому така назва? Кому треба, той і знає, а Вам, повірте, воно ні до чого. Менше знаєш – краще спиш. 
Цю ж історію, про місто Васильків і його «Ракетний завод», я прочитав у мемуарах одного колишнього шефа ЦРУ. Ім’я, за давністю часу, забулось. Переповім її, як сам пам’ятаю.

Стались ці події, приблизно на початку-середині 60-тих років.
Дізналися в ЦРУ, що у Василькові, під Києвом є «Ракетний завод». Ні в одному звіті розвідки, на той момент, ніякої інформації не було. Супер засекречений об’єкт. Хто продав їм державну таємницю його існування, достеменно невідомо до сих пір. Американські спец. служби підібрали трьох найкращих агентів, які отримали вишкіл у елітних розвідувальних школах і мали досвід роботи в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.
Вирішили посилати по одному.

Послали Першого. По інструкції агент мав прилетіти в Москву, потім до Києва. З аеропорту дістатися до Володимирського базару. Біля базару – автобус «Київ – Васильків». Повинен був в нього сісти, спитати «Ракетний завод». Далі діяти самостійно, по обставинам.
Перший так і зробив. Спочатку до Москви, потім до Києва, від аеропорту до базару доїхав. Ходить, автобус шукає. День базарний, час – після обіду. Підходить автобус з написом  «Київ – Васильків». Він до нього, щоб чергу зайняти. (Хто це на наш автобус в ті часи в черзі стояв?) Треновані бабки з пустими корзинами як посунули... Вони ж звичні до  екстриму, а шпигун такого тренінгу на своїх базах не проходив. Стисли його бідненького справа-зліва, придавили зверху... так і згинув.
 
Не дочекались вісточки від агента, шлють Другого. Кажуть: цей канал провалений, поїдеш іншою дорогою. Спочатку до Європи, потім поїздом до Києва, далі електричкою до станції Васильків-1, селище Калинівка. На привокзальній площі знайдеш автобус «Калинівка – Васильків». Сядеш, спитаєш «Ракетний завод».
Він так і вчинив. Інструкція святе діло. Париж, Берлін, Прага, Львів, Київ – всю Європу прокатався, поки до тієї станції Васильків-1 прибув. Вийшов на площу. Автобус шукає. Їде якийсь без таблички. А в тому автобусі Плисаки, тобто жителі всім відомого, не зовсім благонадійного села Плисецьке, на «розбірку» приїхали. Двері відчинились, він туди: чи не до «Ракетного заводу» їдете? А йому штирк ножа під ребра, та і все. Розвернулися, і кинувши нещасного напризволяще, а самі задоволені майнули додому. Для нас воно звично, порізали, закопали, а от державні інтереси США... це знаєте... Нам не втямити.

Пройшли всі строки – Другий пропав без вісточки, ні слуху, ні духу. В ЦРУ і в Пентагоні метушня, всі канали провалені, КДБ, мабуть, недарма свій хліб їсть. Залишилась остання надія – на Третього. Інструкція найжорсткіша: на автобус – не можна, електричкою – шансів не більше. Літаком - «Пентагон – Київ». В аеропорту бери перше, що попадеться таксі, кажи: «Васильків, Ракетний завод». Таксист має знати, бо там всі, окрім нас, все знають. Плати – не торгуйся: бюджет країни витримає.
Все було зроблено, так як проінструктували. Прилетів, найняв таксі, тицьнув пачку доларів і папірець – «Васильків. Ракетний завод». Дійсно – без питань. Поїхали... Поки та дорога у повній секретності і мовчанні, то вже і до обіду скоро. Довіз таксист шпигуна до місця, вигрузив де треба, та і поїхав собі назад. Стоїть надія американської розвідки на перехресті доріг, біля відомої в народі забігайлівки під назвою «Рендетель» і не знає, що робити. На площі пусто, будній день, людей нема. Робочий клас плани партії виконує, спитати ні в кого. Коли з будівлі напроти – дзвінок на обід. Двоє вискакують з прохідної, оглядаються навкруги, неначе шукають кого, і бігом до забігайлівки. Він до них. Вже і рота розкрив, щоб спитати – «чи не тут, чорт би його побрав, той триклятий Ракетний завод». А  вони і самі до нього, зраділи:
«А ось і Третій!».

Не добігли, бо він встиг пігулку з ціаністим калієм в роті розчавити.
Повне фіаско американської розвідки. Занадто складним виявилось завдання.
Шефа ЦРУ звільнили, відправили мемуари писати, а таємниця  таємницею так і залишилась.
А що ж «Ракетний завод» питаєте?
Та стоїть, там де і стояв.
Якраз напроти тієї забігайлівки.
Вам розказую, бо вам можна.
Ви ж неначе свої.