Тарас Шевченко Банкет в Лысянке из поэмы Гайдамаки

БАНКЕТ В ЛЫСЯНКЕ

Смеркалось. Из Лысянки
Кругом засветили:
То ж там Гонта, Железняк
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
И в пекле не умеют
Курить так вот. Гнилой Тикыч
Кровушкой краснеет
Шляхетской, жидовской;
А над ним пылают
И хата, и дом их;
Так судьба карает
Вельможного и прочего.
Посреди базара
Стоят Гонта, Железняк,
Кричат: «ляхам кара»!
Кара ляхам, чтоб каялись!
И дети карают.
Стонут, плачут, один просит,
Другой проклинает;
Тот молится, исповедуя
Грехи перед братом,
Уже убитым. Не милуют,
Карают, завзято.
Как смерть лютая, не считаясь
С годами, красою
Шляхтяночки, жидовочки.
Течет кровь водою.
Ни калека, а ни старый,
Ни малое семя
Не остались - а молили
Они лихое время.
Все полегли, все покатом;
Ни души живой
Шляхетской и еврейской.
А пожар удвоен
Разгорелся, распалился
До самой аж тучи.
А Галайда, знай, кричит:
«Кары ляхам, сучьим!
Как безумный, мертвых режет,
Курит [люльку вяло].
«Дайте ляха, дайте жида!
Мало мне, всё мало!
Дайте ляха, дайте крови
Мне пролить с поганых!
Крови море ... мало моря ...
Оксана! Оксана!
Где ты? »- Крикнет - скроется
В пламени, в пожаре.
А тем часом гайдамаки
Столы вдоль базара
Поставили, несут блюда,
Где что похватали,
Пока свет чтоб повечерять.
«Гуляй!» - Закричали.
Ужинают, а вокруг них
Пекло всё краснеет.
В пламени, повешены
На стропах, чернеют
Панов трупы. Горят стропы -
И падают с ними.
«Пейте, дети! пейте, лейте!
С панами такими,
Может, ещё встретимся,
Еще раз погуляем».
И жбан одним духом
Железняк черпает.
«За прокляты трупы ваши,
За души проклятые
Ещё выпью! Пейте, дети!
Выпьем, Гонта, брат мой!
Выпьем, друг мой, погуляем
Мы с тобою в паре.
Где же Волох? Спой лишь
Нам, наш старый кобзарь! И
Не о дедах – мы не хуже
Ляхов здесь караем;
Не о горе - мы его
Не знали и не знаем.
Весёлую сбацай, старче,
Чтоб земля ломилась -
Про вдовицу молодую,
Как она томилась».

Авторское чтение перевода с Тарасом ШЕВЧЕНКО:
http://www.youtube.com/watch?v=0bDZKRktfXM


БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ

Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров’ю червоніє
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають /169/
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричать: «Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!»
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають, завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались — не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
«Кари ляхам, кари!»
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
«Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море... мало моря...
Оксано! Оксано!
Де ти?» — крикне й сховається
В полум’ї, в пожарі.
А тим часом гайдамаки
Столи вздовж базару
Поставили, несуть страву,
Де що запопали, /170/
Щоб засвітла повечерять.
«Гуляй!» — загукали.
Вечеряють, а кругом їх
Пекло червоніє.
У полум’ї, повітані
На кроквах, чорніють
Панські трупи. Горять крокви
І падають з ними.
«Пийте, діти! пийте, лийте!
З панами такими,
Може, ще раз зострінемось,
Ще раз погуляєм».
І поставець одним духом
Залізняк черкає.
«За прокляті ваші трупи,
За душі прокляті
Ще раз вип’ю! Пийте, діти!
Вип’єм, Гонто, брате!
Вип’єм, друже, погуляєм
Укупочці, в парі.
А де ж Волох? Заспівай лиш
Нам, старий кобзарю!
Не про дідів, бо незгірше
Й ми ляхів караєм;
Не про лихо, бо ми його
Не знали й не знаєм.
Веселої утни, старче,
Щоб земля ломилась, —
Про вдовицю-молодицю,
Як вона журилась».