Слово, яке мовчить -полiська говiрка-

Слово, яке мовчить.      

(поліська говірка)*


Хулять.
Чаго  сє,
Сєрєд  жалю  і  пєчалі,
Калі  усє: „ Ганьба ” кричалі,
Тваї  слава  мавчалі?
Табє  на  всьо  плявать? 
Та  толькі  всьо  нє  так.
Да  болю,
Дівлюсь  на  то  нє  зоранає  полє,
А  па  краях  дарог
На  спіляти  таполі.
Чи  так - та  звєтса  воля?

І  всьо ж  на  то  й  мавчалі,
Бо  усє  враз  закричалі,
Калі  над  галавою  дрин  прапав.
І  кождий  глодку  рвав
І  йшов  куди  хатєв,
Загнавши  всьо  што  мав,
І  што  зумєв
У  тьоплий  хлєв.
І  з  Вамі  каши, знаю,
Нє  зварить,
Бо  в  голос  кричитє 
Калі  уже  гарить,
А  як  уймєтса 
Болєй  Вас  нє  трогай.
Якая  там  ще  воля.

          Гарод  сасєда –
          Морєм  лєбєда,
          А  што  сасєд  бєз  ног –
          Так  то  яго  бяда ...

Нє  бракувала  б  нинє  слов,
Як  і  вади  у  нашей  речци,
Што  здавна  мною  Круком**  звєтса,
Яка  з  балот,
Пасєрєд  камишов,
Нєсє  яє  у  Снов***.
А  з  єю  разам  сотні  ручайов
Сарваліся  з  цепєй  у  новий  путь.    
Яни  разом, 
Зліваясь  павєснє,
Бурлять  в  далінах  пєну
І  грєблі  рвуть ...

Нєвтєшниє  думкі,
Бо  та  вада  нє  чєлавєк.
Таму  ва  всє  вєкі
Нас  по  сєй  час  ще  хрєстять
Па  хрєпту  палєнам,
А  ми  аглобли  пном,
Як  тиє
Лєбєдь, рак  і  щука,
Та  сколькі  б  часу  нє  прайшло
Нє  нам  ота  наука.

Прашу,
Нє  трєба  голасна  кричать 
Усєм „ як  трєба ”
І  хто  дурнєй,
Та  щє  й  взивать  да  нєба,
Нємов  би  там  да  знають
Што  да  як
І  нє  лавіть  якійсь  там  добрий  знак
Калі  пачать   
Усьо  мєнять.    

Адкіньмо  ж  чвари,
Калі  ми  народ,
Да  ухапівшись  цугам,
Сабравшись  разам,
Запрягомсь  да  плуга,
І  зрушим  баразду 
Запущєнага  луга.
Да  щє  да  болю
Напружим  вєни,
Штоб  зємлю  потам  акрапіть.
І  нє  латать,
А  трєба  рушить  стєни,
Што  мєж  сабою  нас 
Примусілі  нагарадіть.   

Чи  хватіть  сіл?
В  вади  ж  яє  хватає,
В  цвєтка,
Якій  да  сонца  пнєтса
Із  пад  камней.
Да  йон  же  й  дозвалу 
Ні  в  кога  нє  пітає,
Растє  сабє  як  хоче,
Як  і  брат  яго  ручєй.
Чи  хватіть  сіл?
Спітай  сваєї  долі,
Спітай  у  дєдавих  магіл,
Спітай  в  сєбє:
Якої  хочєш  волі?..
Спітай  і  йді ...

Толькі  куди  прийдєм?... 
Павер, я  й  сам  нє  знаю.
Но  да  амрєянага  Вамі  Раю
Я, мабуть, нє - пай - ду,
І  може  на  бяду,
Мавчу
І  строчкі  сі  складаю.
   



           * – говірка лісової зони
               північної Чернігівщини
               (Україна)
               і південної Гомельщини 
               (Білорусія);

           ** - річка,  права  притока  річки  Снов. 
                Забуту  давню  місцеву  назву  річки  -  Крук,  або  Річка  Круків,  мені
                заповів  мій  дідусь  (http://www.proza.ru/2010/12/03/37);
 
           *** - річка, права притока Десни, в яку впадає і наша невеличка річка,
               
               



 2001