ВiчноCивий Хлопчик

Він євреєм не був цей вічносивий хлопчик з ледве помітною волоокістю… Його ненавиділи люмпени, тому що носив окуляри та довге хвилясте волосся… Вечорами Він грав на скрипочці, а вдосвіта малював акварелями. Він був «лікарем-отруювачем» та «ворогом народу». На роду йому було написано, чи дивом, чи силою янгола-охоронця, але Він не загинув у численних таборах, у які кидала Його Доля…

Його любили жінки, переважно красуні, в юності значно старші, а в зрілості молодші за Нього, а Він любив у них дівчинку, що померла від скарлатини, коли їм було по п'ятнадцять…
Його мама померла від голоду, а тато загинув на фронті…Після таборів, за хрущовської відлиги, Він подався до Балтії  працювати там психіатром. Він мешкав в маленькому ошатному місті… Він розмовляв французькою з ледве помітним акцентом, обговорюючи з головлікарем чергового важкого пацієнта… Він розмовляв німецькою з дідусем-латвійцем у кнайпі за дубовим столом, попиваючи з дерев’яного келиха запашне пиво і його за це місцеві  любили, а він в них любив свою бабусю, яка вчила його мовам та гарним манерам у часи тимуровців та піонерів…

Він прожив довге, як ніч на самоті,  життя… Він написав українською дванадцять вінків сонетів. Він в мирі помер у сні, але ніхто не скаже, що не помітив Його злету до зірок тут і зараз…

Може колись, в черговий приліт комети Він знову народиться тут щоб продовжити гру з барвистими камінцями на цямрині Долі…

Може колись…Може...Амінь!


Рецензии
.. худорлявий хлопчик-горобчик великоокий

Із вічною скрипкою у роздовбаному футлярі,

Із акварелями по-мокрому,

А потім мокрими завіконними краєвидами –

Осінь тоді видалася сльотавою,

І ангели, пролітаючи понад зоною,

Губили сіре качине пір'ячко....

- Куди ж ти полинула, на кого покинула? –

шепотів самими лише вустами засохлими –

:французька падала під ноги сухозліткою

:німецька гайворонням кашляла попід хмарами –

бо з янголами і споминами він мовчав українською...
- Як ти там, – питав у неї дитинної, – дівчинко світлокоса? –

Звівши очі до неба, поклавши руку на серце

Інколи – на своє, інколи – чергової жінки у ліжку.

...вони зазвичай сміялися і відповідали чужою мовою.
...Старий – що здоганяє самого себе,

наче велику рибину –

У вутлому човнику Гемінґвеєвих пристрастей –

- Тікай, рибино, тікай!

Гребе через ніч – до світанку останнього,

До перону осіннього,

До мирного сну солодкої світлокосої дівчинки....

Ганна Осадко   30.11.2010 13:02     Заявить о нарушении
Дякую, Анічко! :-)

Святослав Синявський   30.11.2010 15:37   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.