Непрощенi

Аборт — це вже й не так лячно. Але сказати собі це можливо, коли все позаду, а не коли, знайшовши окремий вхід з дальньої сторони приватного будинку, опиняєшся у кімнатці очікування і з подивом з'ясовуєш, що тут вже є невеличка черга. Ось він радяньський «совок» - в усьому, навіть у черзі на кримінальний аборт. Жіночки перемовляються одна до одної, добре одягнена молодичка з легкістю веде соло, «торік Колєчка з свекрухою колорадського жука тричі троїли, різними отрутами троїли, а він все одно жер картоху так, шо тільки цурпалки стояли». Складається враження, що за дверима на них очікує посміхнена перукарка з набором бігуді та лаком для волосся, а не м'ясних справ лікар у заплямованому кров'ю фартуці. Хоча насправді вигляд у нього не такий  кровожерливий,  а навпаки, добрий християнський дідусь з блискучою, майже лисою головою, з чисто промитими зморщечками-промінцями, з синіми рисочками розірваних судинок на чистопоголених щічках, майже випромінюючий сяйво всепокори, любові та служіння, «заходь, заходь, красунечко, нічого не бійся, все буде добре» і починає дрізкотіти металевими дзеркальцями, зажимчиками, кюретками та круглими ножичками для відшкрябування тканин. Неквапливо, декілька разів проколює шийку матки якимось знеболюючим, теплими пальцями мне низину живота, намацуючи невеличку тверду грушку, «як тебе звуть, донечко, скільки тобі років».
 
Як їй сказала медсестра, щоб не занести до операційної додаткових мікробів, Наташа зняла весь свій одяг у малесенькому передпокої з металевим відром у кутку для випорожнення сечевого міхура, а тепер, лежачи абсолютно оголена на звичайнісінькому столі, вимушена вести майже світську бесіду з лікарем, який очікує на початок дії наркозу. Ну все, поїхали! Ухопившись за краєчки стола, більше над усе вона боялася поворухнутися, щоб гострі металеві ложки не проштрикнули ії наскрізь. Не відчуваючи гострого болю, а лише нудоту страху, вона прислухалась, як з чавкотом та бульботінням щось гепалось у металевий таз під нею, як дзюркотіла цівочка крові, що лилася з пошматованої матки, як лікар не зупинявся і впевненно штрикав усередину інструменти для катування, водив ними по колу, виймаючи чергові порції страшно чого подумати.

Усього за вісім рожевих, кольору коралів, папірців з профілем єврейського дідуся більше схожого на калмика, вона позбулася небажаної вагітності, бо у дев'ятнадцять років кожна дівчина очікує на  довге і щасливе життя, де все прийде до неї у визначений час, всі мрії здійсняться і кожен крок буде обміркованим, очікуваним і вчасним.

У квітнику перед ганком дбайлива рука повідтинала голівки червоних тюльпанів, щоб цибулини не марнували сили на визрівання насіння. Їх напіввисохлі пелюстки, зважаючи на місце перебування, нагадували використані тампони або серветки, наскрізь просяклі заїржавілими плямами.  Це вже вона помітила на зворотньому шляху, бо декілька годин назад ватні ноги вели на заклання налякане тіло з маленькою дитинкою всередені, а ватяні очі нічого не бачили назовні далі  тримтячих ватяних ніг, що вели підметенною бетонною доріжкою назустріч якомусь новому життю. 


— Ты очень мало со мной разговариваешь, приезжаешь на несколько дней и практически молчишь. Я пересказываю тебе все, что случилось со мной за эти недели, мне хочется, чтобы и ты делилась со мной, смотри, варенье уже закипело, помешай его слегка, не этой ложкой, неужели не понятно, что нужно взять ложку с длинной ручкой, ты плохо задвинула ящик, раньше газовщица приходила в начале месяца, пенсию Лида стала приносить с задержкой, убавь быстрее газ, ты что не видишь, что варенье сильно кипит, банки лучше сразу все намылить, а потом  уже ополоснуть, почему ты не хочешь пельменей, ты их раньше любила, начиталась черт знает чего и морочишь голову, надо пойти  посмотреть, как Саша красит забор, краски только полбанки, надо получше втирать, чтоб на весь хватило,

Про що тобі розповідати, мамо, хіба ти мене чуєш? Коли я сказала тобі про смерть дуже доброго знайомого, яка налякала мене своєю раптовістю та безглуздістю, ти запитала, скільки коштували оті помідори, що з базару, а не з супермаркету. Краще і не починати, бо тоді пригадається та розмова з дев'ятнадцятирічною дівчиною, що очікувала на підтримку і пораду, а почула лише знову про помідори, про переростаючу на вікнах розсаду і про те що ні про яку дитину, якщо в неї немає чоловіка вони і чути не хочуть, а якщо вона виступить усупереч їх волі, то нехай не розраховує на будь-яку допомогу, бо вони не збираються виправдовуватися перед сусідами за свою розпустну доньку. А може розповісти про зустріч з Валєрою, яка відбулася декілька днів назад? Може ти хоч тоді щось пригадаєш?
 
І навіщо тільки  я відступила від свого правила — ніколи не зустрічатися з колишніми? Бо, як не крути, нічого, крім розпачу, не слід очікувати: якщо він добре одягнений, впевнений, доглянутий та веселий, то докорятимеш собі, що не змогла створити для нього певних умов і він без тебе почувається значно краще, а якщо він, навпаки, блідий та засмучений, то впадаєш у розпач за колись близьку тобі людину.

Дівчина  ніколи не забуває своє перше кохання, це не обов'язково той хлопчик, що носив у школі ії портфель, чи герой ії першого сексуального досвіду, набутого в роздягальні басейну після  вдалих змагань.

Вона очікує на кохання і ніколи не переплутає його з випадковими романчиками, а коли воно їй зустрінеться — насолоджується кожним подихом і кожним доторком.
 
Два роки найчудовіших відносин з Валєрою раптово скінчилися в один день.
 
Та несподівана вагітність виявила його неспроможність повестися гідно, не рюмсати , як хлопчисько, який роздряпав колінце, дивлячись на неї переляканими очима, «кохана, ти така сильна, зроби щось». Потім Наташа була вже не в змозі удавати, що все і далі гаразд і назавжди припинила стосунки.  Далі вона чула про нього, що того ж року він одружився з офіціянткою зі столової якогось приморського пансіонату, де він з друзями відпочивав протягом тижня і коли ця, майже незнайома йому, дівчина з'явилася у нього вдома з розповіддю про свою вагітність, він раптово погодився на одруження.  (Дві вагітності у одному абзаці — хіба не перебір? Або в одному юнацькому житті протягом півроку?)

А цього Наташа так була і не в змозі йому вибачити.
 
«Уяви, що твоя мама — маленька дівчинка, що все ії життя у неї ще попереду, а зараз з нею може трапитися якась страшна пригода. Вона може заблукати у лісі, ії може налякати величезний собака, який раптово вистрибнув з-за кущів. Придивись, яка вона маленька, беззахисна і як їй лячно. Якби то була якась інша незнайома дівчинка, то ти б обов'язково кинулась ії захистити, пригорнула б ії до себе, пересиль себе, пригорни цю налякану дівчинку, твою маленьку маму, відчуй як вона тремтить, як їй потрібна твоя допомога, відчуй, яка ти велика, сильна, як можеш легко вирішувати свої проблеми, навіщо тобі розраховувати на допомогу дитини. Гладь ії по голівці, жалій і вибачай». Ні, не спрацьовує. Хто ж, як не мати, мала підтримати нещасне дівчисько у бажанні найти підтримку при вирішенні того надскладного питання про шанс  залишити собі цю дитину. Хіба так часто насправді впродовж життя вона дійсно потребувала підтримки? Хіба можно вибачити, «щось я не пригадую, щоб ми були проти, ти все плутаєш»?

Так живуть оці двоє, її мама і Валєра, і вже ніколи не дочекаються на Наташине вибачення.  Д в о є   н е п р о щ е н и х.

Тоді чому, супроти доречності, тепер відбулася ця зустріч з ним? Будь-якому безглуздю можна додати питомої ваги, якщо на будь-яку нісенітницю подивитися з наукової точки зору. Наприклад,  «Пердимонокль» — іменник, чоловічого роду, другої відміни, корінь «пердимонокл», закінчення в однині у називному відмінку «Ь», у родовому - «Я» і таке інше. Приклад уживання в тексті — цитата з твору Дар'ї Донцової, синонім — «пердюмонокль». Так існує таке слово чи ні? До чого тут здоровий глузд?

Чому ця зустріч відбулася, коли  Наташа майже впритул наблизилася до кордонів того віку, який надає природа щоб народити дитину, коли майже зрозуміло, що власних дітей у неї вже не буде. Тоді нащо було  дозволяти собі зустрітися з отим тричі проклятим Валєрою? Щоб побачити, що він зовсім не змінився, лише сила тяжіння трохи опустила шкіру на обличчі, та очі дещо  втомлені. Щоб просидіти майже без слів декілька годин у кав'ярні, граючи запальничкою, роздивляючись нігті, розковирюючи шоколадне тістечко, яке, незважаючи на гучну назву, виявилося шматком звичайнісінького празького торту. Щоб отримати у подарунок маленький білий китайський годинник «шанель» у яскравій блискучій коробці. Мабуть, двадцять доларів — це адекватна ціна за той безглуздий вчинок, що назавжди зробив ії одиначкою. Годинник потрібен, щоб визначати час, але що визначати, коли ії час зупинився у той день, коли вона піднялася на ганок приватного будинку і з'ясувала, що ій прийдеться зачекати у невеличкій черзі. 



А щоб написати, як Сергій Жадан, потрібно бути, принаймні, хоча би тридцятирічним чоловіком.



Комментарии.

Возможно покажется, что это поучительный рассказ о вреде первого аборта и расплате в виде наступившего впоследствии бесплодия у одной из героинь. Но всем и так известны такие грустные истории, когда контрацепции не уделялось должного внимания и когда серьезные решения принимались под давлением.

В данном рассказе описание аборта в начале — это только приманка, а главное — встреча с «бывшим» и вопрос ее целесообразности.

Единожды расставшись со своим  партнером, получаешь первого «бывшего партнера», потом список расширяется со скоростью, соответствующей темпераменту. Конечно же, с течением времени происходит разделение на особо любимых «бывших» и так, проходных, и таких, что и вспоминать не стоит. Но все они — герои твоего романа. Безусловно, сколько историй, столько и вариантов для последующих встреч, теории могут быть полярными, от «никогда не встречаться» до «если хотя бы одну минуту была любовь, то такой человек уже навсегда  дорог тем, что хотя бы одну минуту была любовь, ведь со многими другими не было и такой минуты».

Грустно, правда?

(«забвенье боли и забвенье нег, за это жизнь отдать немало»)