Ганна Осадко. Зубные сны

С украинского http://proza.ru/2011/04/18/1368

Ненавижу зубные сны -
тягучие, как жвачка,
неумолимые, как мама -
проси - не проси - тянут за руку,
упирайся - не упирайся - открой ротик,
ужасы детской зубной поликлиники,
навеки записанные на жестком диске памяти.

От полуночи до рассвета
блуждать по длинным коридорам сна,
искать за дверью, из-под которой сияющим краешком пробивается свет -
искать выход, искать тебя, себя искать,
раскачивать языком -
раскачиваться над пропастью -
взад-вперед, взад-вперед,
один, второй, третий - взад-вперед -
и самой извлекать дрожащими пальцами
и в кулачок собирать - один-другой-третий
были_даже_синие - зубы утраченной мудрости.

- Возьми, мышка, зубок костяной и принеси мне золотой, -
приговариваю себе,
и мыши идут на голос, и крысы идут на голос,
идут и идут на голос -
даже без калиновой дудки.

А к утру - полные горсти зубов в обеих руках -
засеваю ими, как белой фасолью, весеннюю грядку -
чистенькие, ровненькие, ни капельки на них, один к одному
(Были зубы немудрые - будет фасолевый суп, думаю,
а ещё - хорошо, - радуюсь сквозь сон, - что без крови вырвала,
мама говорила, что зубы окровавленные - горькая потеря впереди).

...Молча сею - потому пустые десны - как склеп обветренный.
И не открою рот, никогда уже не открою рот -
потому что там остался единственный
коренной
окровавленный
зуб Любви,
который я ни за что не променяю
ни на одно крысиное золото.


***

зубнi сни

Ненавиджу зубні сни –
тягучі, як жуйка,
невблаганні, як мама –
проси-не проси – тягнуть за руку,
впирайся-не впирайся – відкрий ротик,
жахіття дитячої стоматполіклініки,
навіки записане на жорсткому диску пам'яті.

Від полуночі до світанку
блукати  довгими коридорами сну,
шукати за дверима, з-під яких сяйливою краєчкою пробивається світло –
виходу шукати, тебе шукати, себе шукати,
розхитувати язиком –
розхитуватись над прірвою –
взад-вперед, взад-вперед,
один, другий, третій -  взад-вперед –
і витягувати тремтячими пальцями самотужки,
і в кулачок збирати – один-другий-третій
білі_аж_сині – зуби втраченої мудрості.

- Бери, мишко, зубчик кістяний, та принеси мені золотий,-
примовляю до себе,
і миші йдуть на голос, і щурі йдуть на голос,
йдуть і йдуть на голос
навіть без калинової дудки.

А до ранку – повнісінькі жмені зубів  у обох руках –
сію ними, як білими квасолинами,  весняну грядку –
чистенькі, рівненькі, ані крапельки на них, один до одного
(були зуби немудрі – буде квасолева зупа, думаю,
а ще – добре, – тішуся через сон, – що без крові  вирвала,
мама казала, що зуби скривавлені –  гірка  втрата попереду).

...Мовчки сію – бо порожні ясна  – як склеп обвітрений.
І не відкрию рота, ніколи  вже не відкрию рота –
бо там залишився однісінький
корінний
скривавлений
зуб Любові,
який я нізащо не заміняю
на жодне щуряче золото.