Крила

Іноді хочеться мати крила. Такі великі та білі, як на малюнках. Коли я спускаюся з площі на набережну, хочеться летіти, летіти на людьми та поміж них. Щоб всі дивился так і думали: які в нього гарні крила!
Коли я був ще малим, мені постійно хотілося вміти телепортуватись, але от не будь-куди, а додому. Хоча й будь-куди хотілося, але не так сильно, як просто додому, одразу в постіль. Або мріял, аби у місті були телепортні лінії, от було б добре, ніяких тобі заторів, нервів, автобусних півгодинних чекань.
Хоча, меня, мабуть, транспорт потрібен. Особливо тролейбуси. Дуже часто ловлю себе на думці, що люблю читати саме в тролейбусах! От ніде, як в тролейбусах. Можливо це через його напівпорожню атмосферу? Або приглушених часом жовтих ламп. Не знаю, але люблю.
Доречі, декілька днів тому, бачив трубача, що грав на вулиці. За те, як він грав, йому можна дати премію "За найвідданішу гру". Обличча з яким він це робив мені не дуже сподобалося, але він робив це ну, красиво! Вкладав себе в звуки! Заплющені очі, трохи подане вперед тіло, і крапельку червоне колір шкіри, дали меня зрозуміти, що разом із музікою летіла душа. Хоча, можливо, я кінчений романтик, і хлопець просто вийшов зрубати бабосиків на пивце: заплющив очі, аби не дивитися на невдоволені шумом пики перехожих, ледь дихав від пилюки та вихлопів проїжджаючих поруч автівок, загоріла шкіра, видавала його байдужість.
Все може бути, і нанизувати факти лише за його образом можна до ранку, але мені він сподобався, я довго тримав ідею в телефоні, і кожного разу забував, але от. Маємо, що маємо. Дякую за увагу!