Левиця

Левиця

   За вікном сонячний день. Ще є час поніжитись, не розплющуючи очей, життя починається вночі і вирує до самого ранку. Відчуваю себе маленьким кошеням, в якого ще все попереду – перше полювання і вільний вітер зі степу. Та це тільки сон. Всі бажання давно припали золотим пилом… І осліпли від сяйва софітів.

   Не помітила сама, як потрапила в коштовну клітку, думала – випадок. Рвалася на волю, дряпалась і кусалася. А потім помалу призвичаїлась до ситого життя та ласкавої руки, що пестила мою золотаву шерсть. Так і звикла до неволі, якщо до неї взагалі можна коли-небудь звикнути… Навіть більше, стала нею насолоджуватися повною мірою. Ліниво перераховувала безцінні камінці на дорогущих нашийниках – кольє, браслетах і перснях. Вилежувала своє випещене тіло на шовкових простирадлах, купалась у вишуканих парфумах. Їздила світом, наче й воля, але химерна, бо завжди знала, що смикнуть за ланцюг, аби повернути назад у клітку.
Треба підніматись.

   Зараз прийде Господар, щоб вийти зі мною в світ…