Бути як Цой

«..Смерть стоит того, чтобы жить,
А любовь стоит того, чтобы ждать…»

…….Віктор Цой


 Я стояла біля дзеркала й стригла своє довге розкішне, як у русалки, волосся. На дзеркало приклеїла фотографію Віктора Цоя і намагалася зробити собі подібну зачіску, як у нього.  Коли нарешті обстригла коси, зрозуміла, що маю хист до перукарства. Бо моя зачіска була майже ідентичною з його. Потім акуратно віником згребла обстрижене волосся докупи, спакувала в газету і винесла на смітник. Звісно, хвилювалася, якою буде реакція  батьків. Аби вони мене не виховували, того дня була дуже працьовитою: прибрала у всіх кімнатах, помила посуд і навіть посмажила картоплю. Вже не пригадую таткову реакцію, але мама була незадоволена. Вона не кричала, тільки вхопилася рукою за серце зі словами: «Я стільки сил вкладала у твоє волосся, так важко тобі його відрощувала, а ти всі мої зусилля і свою красу знищила!».
Натомість я не шкодувала про свій вчинок. Бо дуже мені кортіло бодай зачіскою бути схожою на свого кумира.
Коли він загинув, мені  виповнилося 11 років. Відтак я дуже важко переживала смерть співака. Вночі плакала. Вдень сумувала. Мамі набридли мої страждання, бо якось вона мені  дорікнула:

- Мар’янко, ти так побиваєшся за своїм Цоєм! Як би я померла, ти не плакала б за мною так, як за ним!

Я жодного разу не пропустила музичну програму «Музобоз», бо там обов’язково говорили про нього. Затим щось бренькала на гітарі з цоївського репертуару. Збирала про нього статті, а його світлинами обклеїла зошити, підручники, стіни у своїй кімнаті. Навіть примудрилася великий календар приклеїти на ..стелю. Напередодні мама в моїй кімнаті зробила ремонт. Коли побачила мій фанатизм, розлютилася. Затим усе позривала, віднесла на город і там спалила.
 
- Довго будеш дуріти через нього? – кричала вона  і боляче смикала мене за мою «цоївську зачіску». Я плакала і в той момент ненавиділа її, весь світ і безглузду смерть, яка забрала Цоя.

Мама вирішила поставити крапку в цій історії по-своєму: записала мене на додаткові уроки з французької мови. Бо вважала це панацеєю. Я чемно відвідувала французьку, але разом з тим тихенько знову взялася за «старе». Свою чималу колекцію ховала від неї під матрас. Пригадую, що було ще й листування  з однолітками-фанатами із Санкт-Петербургу. Мріяла побувати на кладовищі, де похований Віктор Цой. А через певний період часу на стіні знову красувалася «Зірка на ймення Цой». Мама тільки важко зітхнула, але календар не зірвала. Відтак він довго милував мій погляд.

Слава Богу, минули ті часи, коли я фанатіла Цоєм. Хоча він і нині залишається моїй улюбленим рок-співаком. Просто сколихнув мою душу своїми піснями! Мені імпонує також і те, що  він був ні на кого не подібний. Про його недоліки,  комплекси дізналася пізніше, але ніскільки не розчарувалася в ньому. Бо завдяки йому усвідомила,  що не варто створювати собі кумирів і намагатися копіювати їх. Треба бути собою.

***
Вчора гостювала в мене моя подруга. Чомусь жодного разу не звертала увагу на її роками незмінну зачіску. Тільки вчора  зробила для нас обох відкриття, вигукнувши:

- Ого! А в тебе зачіска, як у Віктора Цоя!

- Хіба? – здивувалася вона...

))

14.08.2011