Кв1ти та люди

Від автора: Чесно кажучи, мене не сильно колише як ви сприймете ці написані мною рядки і яка думка у вас складеться про мене. Та все таки ж будь-яка критика приймається, але не обіцяю, що я до неї віднесусь серйозно. Сумного вам читання.
Так сумно дивитись як на твоїх очах помирають квіти у вазі, котрі всього лише декілька днів назад красувались  у тебе у вікні чи на столі. Вони прямо як люди. Спочатку  такі не дуже примітні, закриті в бутончик, котрий ніби приховує щось таке дивне та таємне. З часом захист ламається і те,що було приховане всередині  стає яскравою та гідною уваги квіткою, яку скоро,через її ж красу, зірвуть та поставлять доживати останні дні у вазі. Так само і у людей: вони цвітуть і пахнуть, а потім їх зрізає якась хвороба чи старість, і вони доживають останнє вдома чи в будинках для пристарілих. Але людей, мабуть, більше шкода, коли настає їхній час відходити в інший світ для реінкарнації чи щоб просто померти. Хоча знаєте,  як би це жорстоко не звучало, та іноді квітів набагато більше шкода, ніж людей. Адже ці беззахисні рослини ніколи і не мали в думці образити тебе чи зробити тобі боляче. Вони хотіли лише принести тобі щастя та зробити приємно.  А у тих безжалісних тварюк лише одне на думці – як би зробити собі добре:як би поспати, поїсти, нічого не робити, і ,вибачте за мою французьку, потрахатись. От і не кажіть, що це не так. Ні, ну я не заперечую, що у кожного свої пріоритети і цілі в житті (друзі, сім’я, робота, самовдосконалення), але ж все зводиться до первинних інстинктів. А ще, якщо ми вже і влаштовуємо похорони людям, то чому б не влаштувати їх квітам, які завжди приносили тобі усмішку? Адже вони такі ж живі істоти, як і люди, як на мене. І саме вони їх справді заслуговують, а не ці злі вовки та зомбі. З біологічної точки зору, тіла людей розкладаються набагато довше, ніж рослини, і від них набагато менше толку,ніж від квітів. Мертві квіти можна використовувати як компост,а використовувати розкладені останки людини для удобрення землі – негуманістично. Наші мертві тіла лише займають місце на землі, де могли б бути родючі поля золотої пшениці чи червоного маку. Ті всі місця з надгробками на цвинтарі потрібні лише нашим близьким,а не нам самим. Нам буде вже байдуже як і де ми лежатимемо – ми будемо мертві.
 Висновок: не плачте за людьми, котрі бажають вам лише зла, а плачте за квітами, котрі примушують вас посміхатись.
P.S. Спаліть моє тіло після смерті і розвійте мій прах над рідною землею. Не хочу, щоб мої останки займали місце стрункої берізки чи смачної калини. Замовлю за вас словечко вгорі.
Щиро ваша, Ді.

27.10.11