Женя Петрученко. Перше, друге...

Мої порухи душі божеволюють з кожним днем.
Вони розподіленні на дві дороги, які не перетнуться на перехрессті.
Ці порухи, як люди, які ідуть кожен окремим шляхом, і в кожного своя доля. Я не відчуваю своїх кінцівок. Я трохи змерзла від цього одноманітного буття. Трохи божеволію від поразок, які мене спіткали останнім часом. Я трохи не в собі, якщо не сказати більшого. Маю вибір. Авже ж маю, знати б який...
На моїй правій руці переплутанні лінії життя.
Вони розподіленні на дві дороги, які не перетнуться на перехрессті.
Ці лінії, як люди, які ідуть кожен окремим шляхом, і в кожного своя доля.
Кохання було довгим проте короткоплиним, як час який стікає у пісочні маси. У її кохання сталась амнезія, і вона його втратила. В знак чогось вічного, вона позбавилась своєї цнотливою душі з першим ліпшим. На початковому єтапі прощання з дитинством було болюче, і вона попросила відкласти це, а інший посміхнувся, і сказав, що з такими темпами цього ніколи не станется. Треба перетерпіти. Це було гвалтування з власної волі. З власної волі, в знак свого кохання.
***
Моя любов солодка, як цукор. Її можна злизувати, як варення з ложки. Нею можна бавитися, як м’ячем у дитинстві. Підстрибувати до стелі, голосно страждати. Моя любов тендітна. Така тендітна, як дитинка, яку вдарило головою. Така ж чиста, як вода, що витікає у мене з очей...
Я малювала стріли на очах, губах і руках, в надії, що хоч якась влучить у твоє сердце. Безглуздо перетинала перехресстя, яке вело не в твій будинок, не на твою вулицю і не в твоє серце. А може воно і вело на твою вулицю, в твій будинок, але все одно не в твоє серце...
Невдовзі я захворіла. Я захворіла сильно і надовго. Тобою. Три дні потому я померла. На перехрессті, яке вело у твоє серце...
***
Моє місто загорнулося  у ковдру і заснуло по дорозі. Іноді воно позіхає і шукає тебе руками. Тебе знову нема. Нема і можливо ніколи не було. Мені не вистачає машин. Мені не вистачає людей. Я тремчу від холоду і нікуди дітися. Нікуди піти. Нема дому. І ніколи не було. Кажуть дім, це там де твоє серце, а в мене навіть серця нема...
Спаплюженна лежала на дорозі. Здалося я померла, та на жаль, така тварюка як я, ніколи не помре. Здавалось, що в нас все майже вийде, але...
Я не повія, тому так болісно переживаю усі пози на столі.
Я не дитина, бо ти мене такою зробив.
Я не тварина, бо ти мене не довів до цього існування.
Тебе нема, бо ти так захотів.



http://labtron.com.ua/chat
Вільний майданчик митців