Ярослав Чуйко. З пацанами

Майже реальний монолог.   

Перші три класи я вчився на відмінно, мабуть, нічого тоді не розумів. Мама мене приводила, батько іноді забирав. Але в третьому класі я потоваришував з класними пацанами, які були трошки старші за мене, і було вже не до навчання. Намагалися вигнати, переводили із одного класу до іншого, викликали батьків, дідуся, бабусю, записували мене на шахи, хокей, у басейн, але все це не зламало моєї дружби з пацанами.

У старші класи я прийшов вже підготовленим, курив пачку в день, міг випити за раз три пива, мав кришу, та багато вільного часу, щоб палити кнопки в ліфтах. Вчитися було не важко, навіть нудно. Тому після уроків ми збиралися на дитячому майданчику, а взимку в під'їзді та вигадували різні забавки: то виставляли когось на кросівки, то просто малих вчили, хтось сам приходив, справ було багато. І не подумайте, що ми займалися грабежем або за просто так били морди, ми хотіли щоб ті зрозуміли, стали на правильний шлях, ну  іноді було мало грошей, а поділитись або позичити вони відмовлялись. Але патлатим, у широких штанях, з сережками, ми обов'язково давали раду і ставили на вірний шлях.

Якось отримав диплом, спочатку не хотіли давати, але я розумію, що відпускати такого учня їм не дуже хотілося, мені навіть стало від того сумно. Пацанів залишилося не багато на майданчику, в основному наркомани, а мені ця справа не дуже сподобалась після п’яти років спроб, тому випадково вступив в інститут. Ну тобто мене мати туди влаштувала.
Перші два дні у вищому закладі я ходив на лекції, записував, доки не зустрів братів по нещастю, нормальні виявились пацани. Тепер у моєму житті вдвоє більше пацанів! Удень я прогулюю пари, а ввечері сиджу у під'їзді.

В один момент я забув про пацанів, бо побачив її, "тьолку". Я, звісно, в очі її так не називав, бо їй не дуже подобалось, але як пацанам пояснить свою відсутність? Гуляли ми гуляли, іноді випивали, сварились, разів три побились, і щось не склалося.   
Пацани не зразу простили, прийшлось виставитись, нажерлися, побились, помирились.
Після того життя налагодилося, але не надовго. В інституті на сесії все-таки зрозуміли, що я випадковість та направили мене у військкомат. Мене зустрів посміхаючись офіцер, годину оглядав мене з усіх боків, пару разів нагнув. Після дав мені якийсь папірець, і посадив на автобус, який привіз до частини.

У армії зустріли мене добре, навіть не стригли. Зразу побачив пацанів, але до себе у компанію вони не взяли, тільки постійно били та заставляли робити різні неприємні роботи. Аж поки вони не пішли на дембель, не обняли мене на прощання, і не передали владу. Після цього я зустрів молодих пацанів, яких лупцював аж до свого наказу.
За весь час служіння до мене приїздила тільки "тьолка", привозила усілякі делікатеси: ковбасу варену, майонез, пиріжки з м'ясом. Але все-таки ми побились і знов розійшлись. Тільки от не згадаю, чому.

Коли повернувся до дому пацани мене радісно зустрічали, питали як я там, де воював, я показ їм бойові рани від лопати та вибитий зуб. Вони похвалили мене, потім нажерлися, побились, помирились.

Шукав роботу, але ніде не брали, і хтось з пацанів запропонував піти у спорт зал. Займалися день і ніч, м'язи зростали, і одного дня тренер запропонував роботу. Мені подобалось, були як гангстери, захищали наперсточників, грошей вистачало навіть на ресторани. Іноді приходилось махати руками, але з пацанами то робить не страшно. А після роботи дуже полюбляли  нажертися, побитися, помиритись.

Одного дня, я точно пам'ятаю, що був вихідний, мій кориш з іншими, запропонував підзаробити. А чого ні, я тоді збирав на Жигулі. Щось там не дуже вийшло, двох посадили, я втік, але на тачку все таки з другої спроби назбирав.

Вона була супер, хоч не Волга, але класс! Півроку у гаражі і на море.
Однак, море я не побачив, клуби, дискотеки, дівки, куди там, хоча зараз жалкую.
Через рік мене, як і їх звільнили, прийшов час змін. Став фізруком, виховував щосили, але покоління вже було не те. Закохався у свою колегу, вона вчителька музики, хоч інтереси не збігалися, а от битися з нею зовсім не хотілося.

Через два роки подружнього життя у мене народився син, назвали Альфредом, всі питали чому, як і я. Жінка настояла, у честь Альфреда Корто, хто це я і досі не знаю. А ті, які питають та отримують відповідь, чомусь не перепитують.
Чи це ім'я таке, чи я десь не догледів, але пацана з нього не вийшло. Грає на фортепіано, не п'є, ввечері вдома. Я звичайно сварив би за ці речі, але ж дитині треба розвиватися, пристосовуватись до життя. Хоч би курить почав, а то все підсовую йому, може, наступний вийде?

Зі школи пішов, сумно там, зустрів своїх пацанів. Хто відсидів, хто у бізнесі, кого вже нема. Ми нажерлися, побилися, помиритись. Коля Білоцерківський запропонував стати мені начальником охорони, у одному з його ресторанів, я погодився. Купив новий костюм, дали рацію.

Зараз працюю там, ввечері от випиваю, але крім вас, пацанята, поділитись нема з ким, всі вже якісь не такі, а от ви нормальні, хоч і ганяв колись таких, як ви. Пішли іще за пляшкою, я плачу, сьогодні я...



http://labtron.com.ua/chat
Вільний майданчик митців