Оксана Олiйник. Затори на дорогах. Кiнопроза

Темрява. Чоловічий голос за кадром: « Любі друзі! Хочу розповісти вам дивовижну історію, котра сталася зі мною минулого року.» У кадрі з’являється машина. В неї сідає чоловік, років 35ти. Голос за кадром: « Отже. Сталося це у середині вересня» - автомобіль здає назад, груда снігу, що знаходилась на даху, сиплеться на лобове скло, ми бачимо за вікном сильну заметіль. Голос за кадром: «Чи може в грудні.. Отже…» - пропустивши машину перед собою, автомобіль виїжджає із парковки. Шляхом вона рухається повільно, інших машин навкруги не багато. Голос: «Як завжди о сьомій вечора, повертаючись з роботи, я мав заїхати до супермаркету, оскільки це був день народження моєї дружини»- чоловік дивиться на фотографію жінка, що причіплена  поруч із приймачем, жінка на фотографії привітно посміхається і махає рукою. Голос: «Тому мені загадали купити два лимони, лише два і швиденько рушати додому» - Чоловік вмикає радіо, звідти лунає шматочок якоїсь нудної попсової пісні, він перемикає далі, ми чуємо завивання, супроводжувані гуркотом барабанів, чоловік важко протягує: «О-йой!» - і перемикає далі. Нарешті  на його обличчі з’являється задоволена посмішка. З програвача співає Боб Марлі свій маніфест позитиву:
«Rastaman vibration yeah! Positive
I and I vibration yeah! Positive»

Пісня закінчується, чується голос диктора: «Шановні слухачі, як завжди «Наше радіо» піклується про вас і повідомляє про всі затори, що є на наших дорогах у цей час, отже..» Чоловік вимикає радіо. Голос за кадром: «Знову нудота! Не дадуть насолодитися гарними піснями! Жах, просто жах! Ось чим годуються сучасного слухача!» - автомобіль виїжджає на проспект Перемоги справа від Цирку, і  не доїжджаючи до загсу зупиняється у великій заторі, що тягнеться далеко вперед. «От халепа!» - вигукує чоловік, завжди так. Ряд машин стоїть нерухомо, ніщо не вказує на можливість просунення у найближчі півгодини. Чоловік закидає руки за голову, зручно вмощується. Готуючись до довгого очікування. Голос за кадром: « От якби і мені так жити, як Боб Марлі колись: сонце, океан, пальми, чото-червоно-зелені кольори. Ото життя!» - чоловік закриває очі і уявляє собі: Він сидить на пісочному пляжі, навколо пальми, а попереду океан. Великий, безкрайніх і такий зелений. А навкруги ходять  одні лише афроамериканці у растаманських шапочках і всі широко йому посміхаються. Його видіння пририває якесь гудіння, чоловік відкриває очі – ряд машин, в якому він стояв, почав рухатись. Ззаду йому вже сигналить кілька авто. «Ех! Шкода, що він помер!» - вигукує він  і рушає вперед. Під’їжджає до Більшовика, припарковує недалечко свій автомобіль і заходить усередину. Там чомусь темно: «Невже нікого немає?» - подумки дивується чоловік. Заходить до торгової зали мегамаркету. Там панує напівтемрява. Тихо лунає якась повільна мелодія. Чоловік підходить до ряду із овочами, бере два лимони, зважує їх, і йде у напрямі касс. Там також нікого немає. «От халепа! Що ж робити?» - вигукує чоловік,- « То й добре, » - бере лимони і виходить за каси. Вмикається гучна сигналізація, всі двері зачиняються, зверху насуваються дерев’яні засови. «Що ж це таке!» - чоловік відсахується від дверей. Раптом на його плечі з’являється чиясь рука. Він повертається і бачить Боба Марлі. Той широко йому посміхається і протягує три лимони. «Візьми краще ці!» - промовляє крізь посмішку він. «Та ні, мені потрібно лише два, дякую!» - відмовляється чоловік, роблячи два кроки назад. «Ці кращі!» - виблискує Боб Марлі своєю білозубою посмішкою. Чоловік кладе свої лимони у кишеню, бере ці три. Раптом на них прорізається блискуча посмішка Боба Марлі, вони всі разом промовляють тоненькими голосами: «Потрібно лише два!» - і починають, глузуючи сміятися. Чоловік кидає їх на підлогу, оглядається і бачить, що всі полички заповнені лимонами, вони всі посміхаються і глузують з нього: «Два! Лише два!» Боб Марлі кудись зник. Чоловік починає бігти в інший кінець зали. Там шумно, наче на базарі: лимони кричать, сміються в різнобій, починають падати на нього із поличок. Він добігає до якихось дверей, зачиняє їх. В одну мить увесь шум зникає. У приміщенні панує темрява. Коли очі звикають, чоловік бачить що це маленька комірчинка з приладами для прибирання. Раптом він чує, що хтось стоїть ззаду, чоловік розвертається і бачить Боба Марлі, той стоїть із свічкою в руках, шкіра в нього ніби висохла, очі жовті, на обличчі величезна посмішка. Він відкриває рота, щоб щось сказати. Чоловік з переляку робить крок назад. Через щось перечіплюється, падає і летить у якесь провалля. Починає грати мелодія Реквієму. Вона стає все гучнішою і гучнішою. Раптом чоловік опиняється у своїй машині. Грає його телефон, він піднімає слухавку, звідти чується розгніваний жіночий голос: «Ти де пропав, падлюка? Чому  не було зв’язку? Ще три години тому ти мав бути вдома! Ми всі на тебе чекаємо!!» Чоловік дивиться на годинник, він показує пів на одинадцяту. «Затори на дорогах були..» - відповідає чоловік. «Ага! Розкажи! Затори, ну звісно! Додому їдь! І лимони не забудь!» - вказівним тоном пропромовляє жінка і кладе слухавку. Чоловік засовує руку у кишеню і знаходить там два лимони.



http://labtron.com.ua/chat
Вільний майданчик митців