Лiлiя Сiнельник. Тернова колиска

   Доволі затишно облаштована квартира. Кухня. Струнка жінка років сорока, стоячи біля раковини, миє посуд. Волосся зсунулось на її обличчя. Поправляє його рукою. На лівій щоці невеликий шрам. Поряд з нею хлопчик років шести сидить за столом  і зосереджено водить олівцем в розмальовці. Дзвінок у двері. Жінка знімає з гвіздка рушник і, витираючи руки, йде до дверей. Дивиться у лазок. Кілька секунд вдивляється в отвір. Потім повільно відходить назад і спиняється, впершись в стіну. Її обличчя зблідло. Рушник падає з рук.

Алея парку. Вісімдесяті роки. На лавочці сидять двоє підлітків – хлопець  і дівчина. Поруч з лавкою стоять кілька пляшок з-під пива. До них підходить дівчинка років дванадцяти, Оля.
Оля. : Вибачте…
Молодь озирнулась в її бік.
Оля (невпевнено): А ви вже допили…
Вона вказує рукою в бік порожніх пляшок.
Хлоп. : Це вообще то не наше…
Оля: То я заберу…
Вона бере пляшки, відходить трохи далі, де стоять дві торби з порожніми пляшками. Кладе їх до решти. Піднімає торби. Повільно йде стежкою.

Вісімдесяті роки. Досить брудна кухня хрущоби. За столом сидить неохайна жінка років сорока в домашньому халаті і, тримаючи цигарку в зубах, рахує карбованці. Навпроти, прикусивши нижню губу, стоїть Оля. Жінка кладе невелику пачку дрібних карбованців вбік. Виймає цигарку з рота ,кладе на край тарілки. Питально дивиться на Олю.
Жінка : Шось небагато сьодні…
Оля : Вже холодно… Людей в парку поменшало…
Жінка (проводячи рукою по голові дівчинки): Невже ти хочеш шоб папа сьогодні голодний остався?
Оля (скидаючи руку жінки) : Він мені не папа!!!
Жінка дає дівчинці ляпаса.
Жінка (зі злістю): Не смій таке говорить! Тепер ВІН твій папа.

Досить брудний коридор хрущоби. В коридорі біля зачинених дверей на ковдрі сидить Оля. З-за дверей долинає музика з приймача і недвозначний скрип ліжка. Дівчинка закриває вуха руками.
Оля (досить голосно) : Ненавижу! Шоб ви здохли обоє.
Скрип ліжка стихає.

   Хрущова. Ванна кімната. Стіни, труби вкриті облущеною фарбою. На краєчку ванни, в яку в’їлась іржа, сидить Оля. Вона тримає в руках уламок люстерка, розглядаючи на собі свіжі синці – на плечі, щоці, на руках. На її лівій щоці запеклась кров. Вона торкається її пальцями і сильніше зціплює зуби. Обережно кладе уламок люстерка на завалену різними речами поличку, що знаходиться в кутку. Відчиняє двері.

   Оля заходить до кімнати. Із незавішеного вікна падає м’яке світло. Ліворуч – старе ліжко, на якому сплять чоловік і жінка ( чоловік обличчям вгору, жінка – спиною до нас, видно лише її темне коротке волосся). Рука чоловіка, вкрита татуюванням, схилилась долу, де лежить пуста пляшка з-під дешевого алкоголю. На підлозі розкидані недопалки, поряд пуста банка з-під консерви, набита ними. Біля ліжка стоять чоботи чоловіка.
   Дівчинка навшпиньки проходить повз диван і відчиняє шафу. Щось шукає. Виймає коробку з-під взуття. Ставить її на підлогу, під світло, яке падає від ліхтаря. Протирає кришку рукавом. Раз-по-раз озирається на сплячих. Відкриває коробку. Виймає фото, на якому  вона ще мала з мамою – молодою усміхненою жінкою; фото, де її обіймають  мати і батько, - високий чорнявий чоловік років тридцяти. В її руках м’який іграшковий песик. Швидко переглядає інші речі в коробці. Знаходить листівку з новорічним оформленням, на зворотному боці якої вицвілими літерами написані привітання і адреса. Відкладає листівку вбік. Закриває коробку. Відкриває. Знаходить фото, де вона з батьками. Відриває частину фото, де зображена матір і кладе назад. Решту забирає. Ставить коробку на місце. Ховає листівку і фото за комір футболки. Навшпиньки йде до дверей, з острахом дивлячись на дорослих, але випадково перечіплюється за пляшку і та з гуркотом котиться по кімнаті. Чоловік трохи підводиться, погрозливо махає в її бік кулаком, щось нерозбірливо бурмочучи. Дівча зі страхом відскакує далі. Прокидається жінка і, не розуміючи що відбувається, роззирається навколо. Жінка з ненавистю поглянула на Олю.
   Дівча стрімголов біжить в коридор, хапає куртку, шарф, на босу ногу надіває взуття. Хапає рюкзак. Вибігає з квартири, в останню мить схопивши старого іграшкового песика.

Вісімдесяті роки. Подвір’я. На лавці сидить Оля, обіймаючи старого  іграшкового м’якого пса.
Оля : Так, Бім, тепер ми втікачі. Тепер ми спільники…

      Довга вулиця в блідих кольорах. Оля стоїть перед шестиповерховим будинком, тримаючи в руках листівку, адреса вказана на ній, співпадає з адресою зазначеною на будинку. Її серце шалено б’ється.
   Оля заходить в під’їзд. Піднімається на кілька сходинок і завмирає – перед нею потрібна квартира. Дівчинка стає навшпиньки і протягує руку до дзвінка. Але за кілька сантиметрів спиняється. Іі серце б’ється ще голосніше. Дзвонить і завмирає, закривши очі, наче чекаючи удару.
   Клацання замка в дверях. Скрип дверей, що відчиняються. На порозі чоловік років сорока. На ньому брюки і накинута наспіх світла сорочка. Оля впізнає в ньому свого батька. Він мало змінився, лише волосся трохи побіліло на скронях. За мить на його обличчі пробігло питання, подив, радість.
   З квартири лунає дитячий плач.
Жін. Голос : Милий, хто там?
   Обличчя чоловіка стає розгубленим, спокійним і рішучим.
Чол. : Ніхто. Помилились адресою.
   Чоловік зачиняє двері.

   Коридор. Оля стоїть перед закритими дверима. Стук серця різко обривається.

Наш час.  Доволі затишно облаштована квартира. Біля стіни стоїть Ольга і важко дихає. Хлопчик виходить з кухні і стривожено дивиться на матір.
Хлопч.  (торкаючись плеча матері) : Мамм…
Лунає ще один дзвінок в двері. Жінка підходить до дверей. Відчиняє замок. На порозі стоїть літній чоловік років сімдесяти в старому дешевому костюмі і невпевнено дивиться на жінку, з-за якої визирає хлопчик. Ольга відходить даючи йому дорогу.
Ольга (глибоко вдихнувши) : Знайомся Сергійко – це твій дідусь…