Ярослав Чуйко. Планета. Кiносценарiй

Кухня. Мати одягнута в рожевий халат, у якої на волоссі фарба, розмовляє по телефону. Маленький Сашко хлопчик років шести сидить за столом.

Мати
Агов! І він повів її в «Планету»,
У цей жахливий стриптиз-бар.

Потім ляснула себе по губах, і подивилась на Сашка.

Мати
Ой вибач, я тут з Сашой, з сином.
А він для цих розмов ще трошки мал.
Окей, я наберу тебе пізніше,
Усе, давай, папа…

Сашко
Я хочу їсти!

Мати
Усе, несу!

Мати дістає тарілку та наливає манну кашу, у яку крапає фарба з волосся. Сашко кривить обличчя, мати ставить тарілку перед його лицем. Він повільно водить ложкою по тарілці, змішуючи крапельки фарби з манкою, і тримає голову руками.

Сашко
Мам, а що таке планета?

Мати
(розгублено)
Планета – це як твоя тарілка.
Вона овальна, в ній нутро.

Сашко
(стискає плечима)
Яке нутро?

Мати
Де всі ми живимо!

Сашко
І я живу на тій планеті?

Мати
І ти, і я, і навіть дід.

Сашко
Ого, я там живу, і нічогісінько про це не знаю.
Піду у діда я про це спитаю.

Мати
А як же каша?

Сашко
Нутро я потім з’їм!

Сашко підвівся із за столу та вибіг.
Кімната. На дивані сидить дідусь, який недочуває, і гучно дивиться телевізор. Забігає Сашко, стрибає дідусеві на коліна.

Сашко
Дідусь! Дідусь! А що таке планета?

Дідусь
(кричить)
Чого?

Сашко
Кажу, а що таке планета?

Дідусь
Яка?

Сашко
Ну наша!

Дідусь
А, ну якщо Земля, на ній єдиній є життя!

Сашко
А що, вона ще не одна?

Дідусь
Ну да! Багато є планет, жива одна.
Давай Сашко, я книжку тобі дам.

Сашко
Не треба, я потім, візьму сам.

Сашко вийшов з кімнати та говорить сам до себе.

Сашко
Нічого я не розумію. Багато, чи одна?
Нутро, життя, піду на вулицю, і там спитаю я.

Вулиця. З під’їзду виходить Сашко, озирається. По швидкісній трасі біля нього на великій швидкості пролітає автомобіль, який обливає його брудною водою з калюжі.

Сашко
Ото біда!

 І бачить, як двоє сантехніків вбраних у рвану одежу, Жора і Льова, лагодять трубу. Сашко обережно підходить до них, але натикається на двірника Василя.

Василь
Сашко! А ти чого отут блукаєш?

Сашко
Яка тобі різниця, ти мети!

Василь
А ти мені, маленький, не груби.

Сашко
Я відповідь шукаю на одне питання.

Василь
Так задавай, я відповім.

Сашко
Да ти двірник, і звідки можеш ти це знати?

Василь розлютився, підняв мітлу, щоб вдарити Сашка. Але той швидко побіг до сантехніків, які гучно розмовляли. Василь помахав головою йому у спину.

Жора
Тримай, тримай, гомно тече.

Льова
Да я тримаю за плече!

Жора
Тримай трубу, а не мене,
Воно як зараз ливане!

Льова
Хай краще ти в помиях будеш,
Аніж обидва у гімні.

Жора
Тоді, хай краще будеш ти!

Льова
Чого це я, чого не ти?

Жора
Бо я вже майстер. А ти?

Льова
Ні.

Жора
Тим паче пляшку в борг кому дають?

Лоьва
Тобі, ти маєш рацію,
Нехай я буду у гімні.

Сашко з Жорою стоять і дивляться, як Льова лагодить трубу.

Сашко
(до Жори)
Я вибачаюсь, чи не підкажете мені.

Жора
Чого? Дать сигарет? Тобі брат, ні.

Сашко
Мене питання інше мучить.

Льова
(кричить)
Ану, лягай зараз як влучить!
Трубу помийну розірве!

Жора
Чекай, я зараз!

Жора відійшов, а Сашко з Льовою, який тримає трубу, залишились стояти біля неї.

Льова
Малий, на двадцять подавай!

Сашко
Тут не на двадцять, а на тридцять треба.

Льова
От бляха-муха, ти мене повчи,
На двадцять треба, подавай ключі!

Сашко
Я знаю точно, тут на тридцять треба.

Льова
Кажу, не стій, бо зараз штука ця рване.

Сашко
Тримай на тридцять, бляха муха!

Сашко подає потрібний ключ, Льова щось крутить на трубі. Згодом зупиняється, підходить до Сашка та кладе свою руку йому на плече.

Льова
А ти, малий, такий розумний, звідки будеш?

Сашко
Ну, звідтіля.

Показує рукою на свій будинок.

Льова
А що на тридцять, звідки знаєш?

Сашко
Мені дідусь розповідав.

Жора
А як дідусь про це дізнався?

Сашко
Він в ЖЕКУ інженером працював.

Льова
А як дідуся там називали?

Сашко
Богдан Семенич його звать.

Жора
Так ти Семенича малий,
От буде з тебе гарний технік.

Сашко
Та ні, я космонавтом мрію стать.
У космос, до зірок літать.

Льова дістає з кишені пачку цигарок, і протягує Сашкові.

Льова
Бери, ти заслужив сьогодні.

Сашко
Спасибі, але мені потрібно інше.
Мені потрібно вас спитать.
 
Сашко задумався, почухав потилицю.

Сашко
А я забув, про що питать.

Жора
Нічого, головне що хлопець ти толковий.

Сашко
А ні, згадав. Я про планету вас питав.

Льова з Жорою подивились один на одного, посміхнулись.

Льова
Да ти малий іще, щоб в дім ходить розпусти,
Ти підрости, стань техніком, а там …

Сашко
Так щоб про цю планету знать,
Замість космонавта, техніком ставати?


Жора
Не знаю, як там космонавти,
А ми туди по вечорах…(замріявся)
Усе, малий, спасибі.
А ми пішли полагодить той дах.

Показав він пальцем на багатоповерховий будинок, потиснув руку Сашкові. Як раптом по трасі промчалася фура, та забризкала усіх трьох брудом. Разом в унісон.

Разом
От бляха-муха!

Льова з Жорою попрямували в іншу сторону, ніж показував пальцем Жора. Сашко залишився стояти.
 

Сашко
От бляха муха, стільки треба ждать,
Спочатку техніком, а потім…

Аж раптом відчув на плечі руку Василя.

Василь
Чого стоїш?

Сашко
Тобі какое дело?

Василь
Не какое, а яке.
І годі тявкати на мене.

Сашко
А ти мене, мене ти не учи!

Сашко гордою ходою пішов у напрямок багатоповерхівки, на яку вказували техніки, двірник стиснув плечима. 
Біля вхідних дверей стоїть Сашко, і натискає на кнопку дзвінка. Йому відкриває двері стрункий чоловік Єдуард, у леопардовому халаті, із сіточкою на волоссі.

Єдуард
Чего тебе, малышка, надо?

Сашко
Здрастуй, дядько Єдуард,
Я вас давно хотів спитать.
Чи знаєте ви, що таке планета?

Єдуард
(швидко)
Планета? Ну, там шар или эллипсоид,
Не помню точно, но скажу тебе, что главное любовь.
Ты должен полюбить планету,
Тогда быть может, станет всё ясней.

Чується жіночий голос, за спиною Єдуарда.

Голос
Тигр, где ты там, давай скорей.

Єдуард
А мне пора, давай расти, взрослей.

І різко закрив двері, Сашко розгублений постояв секунд п’ять.

Сашко
От бляха-муха, і про що він говорив?
Якась любов, якийсь там еліпсоїд.
Невже по-українські так важко пояснить.

Сашко видихнув, і повільно пішов вниз по сходах.
Вулиця. Сумний Сашко сидить на лавці, та бубонить собі під ніс. А за його спиною непомітно наближається Василь.

Сашко
От всі дорослі, і ніхто не знає,
Чи може дійсно важко роз’яснить?
Планета, не велике ж слово,
І ніхто не знає, як його малій дитині пояснить.

Василь
Чому ж не знають, знаю я.

Сашко підстрибує від переляку, і повертається до нього.

Сашко
Так ти ж двірник!

Василь
Двірник, собака чи швея,
Яка різниця для життя.
Планета для усіх одна,
Квітки, дерева, і поля.
Усе це наше, для життя!
Як вірш складається вона.

Сашко встав обвів руками коло себе, зробив ковток повітря.

Сашко
Усе? І навіть, бляха-муха ці машини.

Василь
Не треба так на них казать,
 Вони є теж планета, і Земля!

Сашко
Тепер я зрозумів, усе!
Моя планета, вся моя.
Вірші складати буду я.

Він почав кружляти навколо своєї осі, підстрибувати.

Сашко
(радісно)
Квітки дерева і поля,
Побігаю по планеті, я Земля!

Сашко підстрибуючи час від часу, побіг, і наткнувся на матір.

Мати
Ах ти маленьке чортеня,
Де насило тебе, га?

Сашко
Я мамочко дізнався, що таке Земля!
Планета, квіточки, поля…

Мати
Пішли до дому кашу доїдать.
Нічого планету цю топтать.
 
Вони з мамою попрямували до дому, Сашко обернувся підморгнув Василеві, той підморгнув йому у відповідь. І через деякий час вони зникли з поля зору Василя. Який стояв та слідкував за ними.

Василь
               (сумно)
Біжи, біжи, радій планеті,
А поки бігаєш ти там.

В цей час по трасі проїжджає машина, яка повністю обливає його брудом. Неподалік розриває трубу, що лагодили сантехніки. Василь посміхається, витирає обличчя, видихаючи та розмахуючи мітлою по калюжі, тихенько промовляє.

Ох же ж, квіточки й поля,
Нічого, приберу все я.