планета А...

Хвилина за хвилиною. Заплющую очі  і гублю  денне світло, гублю як ключі, або як свідомість. Від тяжкої туші заплющуються  очі і темрява, і я в ній господиня.  Озираюсь навкруги,  і нічого не відчуваю, але я не боюсь. Це моя територія і я її відвоюю у найсильніших воїнів за часів гладіаторів, я виведу свою теорію перемоги.  Розвішаю по всіх усюдах об’яви, що в цьому світі вже є господар, і стороннім вхід заборонено.  Я буду оберігати своє, тремтячими руками захищати.  Вигадаю свята, мешканців, вигадаю життя.  Вигадаю все що вигадується і навіть те, що  уявити не можливо. Як скульптор буду поволі забирати зайве і залишу тільки сяйво. Я навчусь перетворювати порожнечу світу на сяйво вуглекислого газу.  Коли заплющую очі я не  перестаю дихати. Вуха-чують,  легені – збільшуються, всі органи чуття – працюють, навіть серце б’ється, поволі але б’ється, от тільки очі не бачать.  А їм і не треба. Те, що навколо цього світу не треба бачити, це треба відчувати.  Крок  у невідоме перетворюється в  напівсвідоме,під важке дихання симфонічного оркестру, який просто нічого не розуміє. Зав’язую вузлики, кожний вузлик-це подія, на звичайному проміжку мого життя. Я уявляю свою двадцяту весну. Вона буде чудова,обіцяю… цілому світу обіцяю…